Герань червона в горщиках горить...як горицвіт весною в горах Криму...І хто його туди заніс? Коли? Ще з Межиріччя? В дарунок від Адона?
А як я опинився тут? В оцьому Місті, де будинки білі? Де вулички вузькі, затишні, мирні. Де час спиняється перепочить, як сонце над екватором в зеніті. А може для роботи? Як той пташок колібрі, що зупиняється в повітрі аби напитися нектару...
Мене ніхто тут не питає: "хто ти?". Ніхто не зирить скоса, з-за плеча чи п'ю тут каву даром чи за гроші...
Це справжня насолода бути вільним в краю, де воля, як повітря свіже. Місцеві того вже давно не помічають. Людина швидко до краси звикає, до комфорту, ладу та посмішок привітних. Це нас, прибульців, тут п'янить як того Пляйшнера у Берні у перші дні. Тут головне помилку не зробити...
Бо капсула з отрутою завжди у комірець зашита...І Тінь, що зліва, назирці бреде...