Жив у землі звичайний червоний земляний черв’ячок. Звали його Мотузочок.
Кожного дня червячок сумлінно виконував свою роботу: рив у землі дірочки-тунелі. Навіщо їх потрібно рити, він не знав, але так жили його прадіди, так робили його батьки, так вчиняли всі його родичі.
Коли день підходив до кінця, Мотузочок лягав у своє довге ліжечко й закривав очі.
Як йому хотілося стати квіточкою й дарувати пилок бджолам! «Тоді б я був потрібним, - думав він. - Але нічого не вдієш: я народився черв’ячком».
Минула весна і настало літо.
Одного разу, коли черв’ячок рив чергову дірочку, до нього заговорила квіточка:
- Допоможи мені, - попрохала Ромашка. – Зроби пухкенькою землю біля корінчиків…
- Залюбки, - відказав Мотузочок і старанно розпушив землю навколо корінців квіточки.
- І мені зроби пухкенькою землю, - попрохала Волошка.
Черв’ячок і їй не відмовив.
- А нам допоможеш? – з надією запитали Маки.
- Звісно!
Цілий день працьовитий черв’ячок розпушував землю навколо рослин, а коли сонечко заховалося за обрій, він ледве доповз до ліжечка. «Важкий був день, але скільки корисного я зробив!» - задоволено усміхнувся.
Наступного дня Мотузочок знову допомагав квіточкам.
- Що ж діється? – здивовано запитав Волошку. – Мене ніколи стільки не просили про допомогу.
- Спека, - втомлено пояснила квітка. – Дощу немає, а сонечко висушує всю вологу…
Черв’ячок задумався: «А мені завжди прохолодно, адже я під землею». Волошка ніби прочитала його думки:
- Добре тобі, ти живеш під землею, а ми від спеки пропадемо…
- Що ж робити? - забідкався Мотузочок.
- А що тут вдієш? – опустила листочки квіточка. – Ти й так нам допомагаєш. Якби не ти, ми б загинули.
«Нічого собі!» - здивувався черв’ячок. Він навіть не здогадувався, наскільки важлива його праця.
У ту ніч він так і не ліг спати. До самого світанку Мотузочок скликав своїх родичів…
А вже вранці земля ожила.Сотні малих черв’ячків старанно рили дірочки-тунелі, розпушуючи скам’янілу землю.
Працьовиті черв’ячки
Дірочки копають,
А рослини на землі
Дощику чекають.
Співали черв’ячки, дружно працюючи.
А коли через кілька днів з неба щедро полилася водичка, всі полегшено зітхнули.
- Спасибі вам, - не могли надякуватися рослини підземним мешканцям. – Якби не ви, ми б загинули!
- Звертайтеся, - відказали черв’ячки. Вони попрощалися й розповзлися по своїх домівках.
А Мотузочок з тих пір почав пишатися тим, що він черв’ячок.