Як моє тіло в певний час розпадеться на атоми,
котрі стануть частинами нових сполук, нового життя,
так мої слова вже зараз розпалися на букви,
і можна складати нові історії з чорних закоцюблених гачків та крапок,
було –
я н і к о л и т о б і н е п р о б а ч у з р а д у,
стало –
і н к о л и н е я б а ч у п р о з у р а д і о, т б,
було –
я к ж е т и! м ож е ш м о в ч а т и! к о л и м е н і к р а й! б о л и т ь,
стало –
б о ж е м і й... я к в м о л и т ь, к о л и к р и ч а т и... н е м о ж е ш...
Викреслити старі тексти,
серед давно виконаних проектів загубити теки з фотами,
тасувати букви, як картярську колоду,
бо вони ж не шахи, де у кожної своє місце,
отаке «лего» –
отакі справи.
Було –
я т е б е, с е р ц е м о є, н і к о л и н е з а б у д у,
стало –
к о л и с е р ц е з а б у д е т е б е, у н і є м о я,
не зовсім зрозуміло, до чого тут унія,
але букв вистачило тільки на це,
і одна «н» у залишку,
невеличке «лего».