Весна у напівпрофіль – коси золоті, блакитна стрічка...
Он подивися річка вийшла з берегів
і кригу скреслу понесла…
Шумить вода, в крові кохання шумовиння запалює думки,
бажання жити, торкатись теплої землі, зігрітої погідним сонцем,
у пучках розтирати грудку, в долоню насипати зерна жита,
питати ворожбита, того, що у твоїй душі вже не ховаючись живе:
чи варто
торкатись зимними вустами цих розпашілих щік весни
чи варто почуватись Лелем,
коли твій лан скосили восени
і не зібрали…
Той характерник не розкаже правди,
хоч і живе в тобі вже двадцять літ
І знає майже все про тебе:
що в клуню занесли, що винесли, що є, що буде…
То гра така:
«весна іде – несе надію»
всі ми - люди …