Кіт на осонні спить. Легенькі хмарки сунуть з півдня. Весна іде. Сьогодні на світанку чув як в чобітках легеньких вона хутенько пробігала під вікнами моїми. Так тільки в березні буває: вночі мороз лютує, кристалізує сніг, щоб вранці він скрипів по-особливому. Ті звуки чомусь віщують нам тепло. У всякім разі, я так чую…
Я знаю, що вона сидить в кімнаті затишній і тихій. Котисько розпускає сон. Його флюїди досягли папуги і той вже ліве око заплющує у млості. Герань, фіалки сплять і навіть кактус. Весна закручує кучері, прасує льолю з квіточками. Вона не знає що одягне ще. Тому прасує сукню кольору кориці. Я б радив би її бордову. Але то справа не моя. На носику у неї з’явилось ластовиння. Вона, як всі жінки, гадає, що то прикраса зайва. На випадок цей має VICHY AERA TEINT. На жаль, весна не відає, що є чоловіки, яким веснянки любі
та коси, забрані в пучок чи хвостик…
Весна замружила мрійливо очі. Вона рахує краплі, які зі стріхи кап_та_кап. А під її вікном у березовім тілі вже соки нуртувати почали. Зима ще огризнеться. Якихось дві неділі прочани ще підуть до Лаври по льоду. Але то все пусте. Сьогодні тут вона. Її не зупинити. Вона, як та любов, нікого не пита…