дай мені руку. Отак. Вір. Падай.
добровільно розп'ятий, на небуденності
розпорошений (правило невід'ємності:
біль - готівка за втішне буття особистості
не звинувачуй мене в жорстокості і цинічності
схилися. Я правий.)
доданий в "обране" до першого поцілунку -
цить, прокляте. Лихо розбудиш, не стукай
так голосно, живчиком у зап'ястку, у закуток
між восьмим-дев'ятим Богом|дияволом загнане
спрагле і справжнє.
шукаєш цікавостей, незаперечний мій янголе?
ближче-но, друже, віддайся мені і цікавості -
надто вже звабливе це (пошепки) "ближче"
зап'ястя в залізо. Схилися й читай, наче вірші,
затемнення серця
кров'ю твоєю написане. Потім закреслене
надією в тебе на спині вишите, скресане
вогнем в почуттях, в'їдливим, наче совість
вона ж в тебе є ще, є, безгріховний
приречений полонений?
на "цікаве" сьогодні ти: наївний, довірливий,
чистий душею, тілом збезчещений та зневірений
знекрилений (то вже моєю волею-ласкою
моє розуміння добра, нажаль, життя, а не казка)
змертвленний нині
дай мені ніж. Отак. Тепер - спину.