Чи день то був, чи ніч, чи був, чи ні... Чи то Життя було чи темне та сухе Нічого. Думок переплетіння переходило у почуття, які потоками лились на нас, повз нас і простір-час мінився. Ламались рамці та рамена боліли від напруги.
І не було ні слів ні барв щоб то назвати чи намалювати. А музики я не умів писати, тому оце «було_чи_не_було» пунктиром у свідомості моїй лишилось…
Але коли десятки місяців життя прожитого так ловко поскладались в пазли, то стало видно добре
нащо_і_пощо, для чого і навіщо…
«Не ниву перейти», «перевернути лан», зіслатись на талан, як русини уміють, то не від розуму великого відмовки. Якщо ти вибрав долю пса, не треба вовком зирити на світ, час від часу ховатися в гаю та вити так,
щоб кров холола в слухачів і в тебе…
Потреби і бажання. Ти тиснув їх в собі. Хотів нірвани тут і зараз. Ти діяти не смів і дихав напівгруди. Ти плоті скуштувать хотів, але боявся стати канібалом.
То хто ти, вовче-брате, є? Мудрець, вегетар’янець, дзен-буддист? Ти справді уявляєш так себе? Чого ж панічно так боїшся заглянути у люстро, коли годинник б’є 12?
Ти спиш? Ти думаєш то сон?
Я умиваю руки… Я не коментую…