Чекатиму, як сливи зацвітуть та терен в байраках, на гребенях горбів над Россю...
Як плине тихо час, повільно сиплеться пісок, малює вісімку. Я в котре заглядаю в скриньку.
В новітнім світі повелося шукати в ній листів, шифрованих бінарним кодом «Так і Ні»
Сьогодні «ні». Нема твоїх листів. Я скучив, мила. Не за трояндами та виноградом.
За запахом твого волосся. За журкотінням голосу. Він тихий і такий розумний.
Жінки, що мудрістю багаті, ти знаєш, то - моя слабина…
Як плине тихо час, повільно плине. Не можу зрозуміти чому так цього року…
Що сталося, о, Хроносе всесильний? Чому так довго-довго до зустрічей із друзями,
коханими, ріднею, навіть коли вони на відстані близькій,
в сусідньому будинку чи кімнаті?
Чекатиму як сливи зацвітуть та вишні… Хрущі… то неодмінний атрибут…
джемелі, метелики, бабки… та вина. Обов’язково, із кульбаби…