Цоко

Ц  О  К  О

Він не хотів більше жити. Набридло щоденно хапатися за павутину, що рветься, досить мучитися! Та й що то за життя? Рябий пес Цоко був зовсім сліпий і майже глухий. Чув лише звук пострілу, гучні удари металевих предметів. Грім з блискавкою -- ті, що прямо над головою чув, але не бачив. Цурпалок-хвіст геть обліз, кусатися не було чим. А ніс! Що від нього залишилося? Із сотень тисяч запахів, їх відтінків, букетів і напівтонів тепер долітає кілька грубих, жирних мазків для примітивного існування. Запах їжі, будки де спиш, відхожого місця та закопаної посудини з водою...

А в кращі часи на околиці села, на засохлій акації Цоко міг упізнати аромат п’яти своїх синів, народжених різними матерями. І байдуже, що вони відмітилися там місяць назад. Напружившись, навіть оцінював стан їхнього здоров’я на той час...

Бабця Вія, дивлячись як Цоко вже другий день відмовляється їсти, купила дорогих псячих антибіотиків і антидепресантів. Вона дуже любила тварин. Тут, на дворищі, мирно уживалися: сучка Моніка, кішка Лота, гладкий кіт Лемур, якого кішка постійно підгодовувала пійманими пацюками. Ще були кури, гуси, коза Ромашка і навіть крук, підстрелений горе-мисливцями на качиному полюванні. Вія виходила його. Літати повноцінно крук уже не міг, а лише перестрибував допомагаючи крилами, з даху на дах, з гілки на гілку. Ще влаштував кілька спостережних пунктів на деревах і перший повідомляв про наближення чужих голосним круканням. Іноді птах усідався на спину Ромашці та довбався чорним долотом між рогами. Коза впадала від цього у нерухомість, прикриваючи рожевими віями очі від задоволення.

Після того, як псу ледь не силою згодували куплену фармакологію, він почав потроху їсти і одужувати. От тільки шерсть випала уся! Зовсім „голий” Цоко не на жарт перелякав Вію, але місцевий ветеринар запевнив:

 -- Якщо пес їсть – то до зими шерсть виросте обов’язково. Птахи ж скидають пір’я. То, напевне, у нього так омолоджується організм.

Минуло два місяці. І дійсно він почав обростати легким сивим пушком. Але сліпота та глухота залишилися.

І тут розмірене життя у дворищі брутально порушила Моніка, бо вирішила смачно погуляти. Що спонукало її до цього встановити важко. Може, розташування Місяця та зірок на небі чи позиція Сатурна при зближенні з Венерою, а може метаморфози з шерстю у Цоко.

...Він лежав, забившись у глибину будки, водив носом і старанно роздував ніздрі, а у дворі відбувалося дике, шалене таїнство запліднення Моніки. Прямо перед будкою крутилися, билися, гавкали чужі здорові пси. Не зважаючи на прострелене крило, крук злетів на найнижчу гілку береста, нашорошив пір’я і обурено горланив на зухвалих чужинців.

„ ...Ех, Подруго, ти забула скільки десятків кілометрів ми відміряли бік у бік, дружно збираючи вранішню павутину. І тоді наші заросяні лапи ледь торкалися землі, а наші серця стугоніли в єдиному ритмі... Хоч я і не зрячий, але розумію, відчуваю, що тут діється і мені боляче... Відвела б їх хоч на балку... Як багато ворогів тут товчеться! Мені не здолати самого миршавого серед них. Навіть, якби той скакав на трьох ногах і був не більший за кішку Лоту”, -- у розпачі думав Цоко.

Через кілька діб Вія заперла Моніку, що „наїлася” до сараю, аби зграя самців покинула двір і не витоптувала посіви на грядці. Настав спокій. Лемур і Лота повилазили зі схованок, крук мовчки зайняв позицію на верхівці дерева.
 
День минув без пригод. А вже наступного ранку, коли треба було годувати живність, Вія натрапила на довгий тунель під стіною сараю. Величезний об’єм землі вийнято лише за одну ніч! Відкривши двері, бабця побачила присоромлений погляд Моніки і радісне вимахування хвоста у Цоко. Той переможно розплівся у беззубому вищирі.


- Ото, вилікувала тебе на свою голову. Шкіра Анактинська, сарай завалиш!

Втомлений пес лише відхекувався, вимазані землею ніздрі та лапи дрібно тремтіли, але він був безмежно щасливий.

П. Домаха.


Рецензии
Вельмишановний Петре!

Оповідання взагалі сподобалося. Воно посередині між оповіданням і казкою. І мова чудова, і почуття Цоко передані вірно, і бабусі Вії доброта дуже сподобалася. Я побоювався, що вона вижене собаку, і він загине. Отак і пишіть далі.

В останньому реченні треба усунути тире, бо це не пряма мова, а авторський текст. Бажаю Вам добра.

У 1943-1947 роках я жив у Їсовому. Це в 12 кілометрах від Миргорода по напрямку на Ромодан.

Ваш

Эсхаровец   04.05.2011 13:00     Заявить о нарушении
Який тісний світ!
Дякую, шановний Миколо. За відгук і увагу. Я народився та зріс у селі Загрунівці, що за 12 км. від Великих Сорочинців.
Навзаєм і Вам зичу всього найкращого, творчих знахідок та удачі.
Поважаю, Петро.

Петро Домаха   03.05.2011 19:11   Заявить о нарушении
На это произведение написано 9 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.