Лікуватиму медом цілунків і дотиком трав, тих яких назбирав на горі, де чабрець – повновладний господар. Подарую тобі тихий сон і приснюся у ньому, я зможу…
Опадатиме листя в твоєму саду, шурхотітиме їж в пластиліновій казці. І гарячка спаде, як вода у ріці, і в руці твоїй буде маленька облатка… Ти прокинешся, глянеш, розгорнеш пазлітку. В ній побачиш малесеньку клітку срібну, не золоту і гранатове зерня у ній…
То краплинонька крові згорнулась колись у далекім-далекім житті мого пращура чи Alter Ego і камінчиком стала та гріє тебе. Хай же буде це зерня твоїм оберегом...