І виноград на таці принесуть і помаранчі
і соку сповнені зернята
гранату
в горняті як рисовий папір
тонкої порцеляни.
І херес, дамський бренді, принесуть.
І суть моїх мандрівок намалює пастеллю на стіні
вечірнє сонце, що загляне через віконечко-бійницю
В дійницю вдарить цівка молока.
Знадвору це почую, бо маю надзвичайний слух
до звуків, що несуть загрозу насолоді.
Вони разом ідуть з життям моїм у парі,
утворюють тріаду:
«Джованні_Насолода_та_Загроза»
Але дарма, сьогодні я відпочиваю
та молитовник аквітанський
час від час читаю...
Катарська єресь проросла в мені,
а ще її вуста та груди і стан тонкий
та над усе цей надзвичайний розум і жилава рука,
що шпагу вміє так тримати як не тримав ще жодний з дуелянтів,
яких поклав я на шляху до цього дому…
І рай її не восковий, якщо відверто то й – не рай,
немає назви тому місцю, де ми разом…
Хто скаже де кінець моїй мандрівці?
Цього либонь і янголи не знають,
які втомились визволяти
мене з обіймів дів та з казематів Святої Інквізиції,
бодай їй буде грець!