У тому сні так пахло молоком. Твоїм, кохана. Медовими вустами. Твоїми. Бузковим запахом волосся. Твого волосся. Тут має бути «повелося» і щось там про «тонкі вуста». Але не буде. Бо маєш повні губи. І груди тугі та переповнені коханням. Воно все прибуває як те повіддя в квітні.
Ти пам’ятаєш як несла ріка то мостик дерев’яний то стволи дерев. Як вир крутив їх мов друзки легенькі. Отак життя бува помірне та повільне раптово попадає в круговерть, що шал його спричинює надмірний високих почуттів та пристрасних бажань. Ти дивишся на вутленьке суденце, а потім вгору до небес. Очима лиш питаєш: «Це правда? Я перепливу?»
Ніхто не відповість, дарма твої питання. Ти маєш зрозуміти істину просту. Потік і ти – єдині. Це Гейзенберґа принцип, втілений в буття…