Сумні ворони - як чорнильні цятки, сніги кругом, сніги, сніги… У цьому місті, де тебе немає, глухим я став до знаків та сліпим. Зліпи мені як можеш пластилінове горнятко. Я в нього маселка наллю. Пачулі чи лаванди. Ці запахи такі манкі для пам’яті моєї...
А ще зліпи із воску коника та мостик. Он видиш скільки натекло його на скатертину? Та тин із м’якуша зліпи. Ти пам’ятаєш як ожина всю лісу заплела? Як бавилися на осонні в останнім вересневому теплі? Як мружила ти смішно очі такі великі. Їх я малював. І цілував. І кожен корінець твого волосся та кінчик пальчика таким був дорогим…
Хіба так можна поріднитись за кілька тижнів зустрічей, за рік листів. Скажи у чому таємниця? Чому ми разом тут і нині такі щасливі безпричинно?