Жуан-метелик чи Жуан-шуліка уже нічого не боїться, бо той, хто в жерло смерті глянув у підземеллях Інквізиції Святої та випурхнув з катівні, в якій святоші прагнули спасти його заблудлу душу, навряд чи трухоне від рівності жони та чоловіка...
Бо чи ж цікаво лицарю кохатися з рабою? Нерівнею собі? Чи ж любо пестити слабку та полохливу лань?
Жуан-шляхетний-мандрівик знімає панцир металевий, вивільняє жилаві рамена та в длань свою бере цю ніжну руку. Вона лише на дотик як пір'їнка. В ній - сила, мудрість, пестощі небесні. О, не проста ця жінка. Не полювання це, не здобич...Він під склепіння це зайшов, бо так Вона хотіла... І Він хотів...
Лиш час покажу чи стануть манускрипт вони разом читати, чи споглядати море за вікном...
Жуане-Брате, ти думав про закінчення мандрівки?