Людина хоче бути щасливою.
Але найчастіше це бажання злите в одне ціле з бажанням насолоди, пристрастями, вдовольняючи які та шукаючи щастя тільки для себе, ти все одно залишаєшся спустошеним та зневіреним. Відкинувши всі полуди, що застилають нам очі, жадобу, ненависть, хіть, пошуки солодкого забуття, ми відчуваємо десь на рівні підсвідомості, що всередині нас палає рівний, ясний, невгасимий вогонь, який може і є справжнім відчуттям вищого щастя. Це – наш обов’язок, призначення, те, що ми повинні здійснити на цій землі, для чого ми приходимо з небес. І найстрашніші страждання, що їх відчуває людина, це самоспалення цим вогнем, коли ти йдеш хибним шляхом, намагаючись притамувати цей біль нестримною гріховністю.
Найбільше щастя наше, це коли ти, оплачуючи цей невідворотний борг, можеш творити, любити, дарувати людям себе. Адже творчість, любов, самовідданість самі по собі теж мало чого варті. Щоб полум’я палало, йому потрібні подих вітру, трохи горючого матеріалу, уважні очі та працьовиті руки.
Може саме тому, відчуваючи твоє тихе дихання, моя любов, я – щасливий.