смерть схожа на собаку
вона нюхає мене опівночі
обнюхує
моє обличчя
ноги
спину
вона не дихає
але майже дотуляється
до мого тіла
порожнечею
пустотою
що у неї під капюшоном
темнотою своєї сутності
у неї немає обличчя
вона без носа
але я відчуваю як
вона вдихає моє тепло
запах моєї крові
аромат плоті
пахощі парфумів
вона вдихає
присутність життя
і не видихає нічого
мороз пробігає по шкірі
я не дихаю теж
певно
в такі моменти
смерть схожа на мене
чи навпаки
холодний піт
приводить мене до тями
і я ловлю себе на думці
що це був не сон
що це я
нюхав смерть
у житі
над прірвою
перед кінцем
світу