Бiологiя почуттiв

БІОЛОГІЯ ПОЧУТТІВ

Мацута ... Ти прочитав це слово і раптом зрозумів свою безвихідь, той глухий кут, сліпу вулицю, куди потрапив. «Далі ходу немає» – вбивчо пролунало від древніх нартів  Дігорської ущелини. Повертай негайно назад! Але ж ти ще такий замріяний, повний сподівань, хочеш іти тільки вперед, піднятися, притулитися, зігрітися на вершині...

Що це за гримаси буття і насмішки долі? Здається нічого поганого не зробив! Любов’ю не ображають – незаперечна істина на віки вічні. А тут – Мацута і все... І підозрілі запитання: «А як  взагалі потрапив у Цейську долину і чого шукаєш тут, лазиш по гірських ущелинах? Мало тобі полтавського степу? Топчи свою землю, свої маленькі ярочки і горбовинки та радісно кліпай очима».
 
Ах, ти закохався у зовсім юну Жінку, значно молодшу від тебе! Ну це вже занадто. Захотів попестити своє EGO, посмикати його за вушко? І не бреши собі – ти прагнув взаємності. Тішився від одної думки, що припадеш до неї, хоч на мить...
 
А як бурхливо все починалося! Перша зустріч. Кілька швидких зацікавлених поглядів, простих фраз, і ми розбіглися на півроку, на кілька тисяч метрів. От тільки за ту мить, що були разом, за кілька кроків, що було між нами, за один випадковий доторк рук все і трапилося.

І хоча ти ще нічого не усвідомлюєш, а по легких стежках і доріжках, не затоптаних ратицями і копитами, любов прибула! Швидко, нестримно, як навала, інфекція, снігова лавина, штормова хвиля! І не намагайся напружено приглядатися до обрію, прислухатися, бо не почуєш наближення її, не заховаєшся. Лише трохи згодом починаєш розуміти, що кохання уже володарює у тобі: у голові, руках і серці.
 
Потужні нейрохімічні спалахи в інсулі – (острівцю кори головного мозку) починають нашіптувати, а гормон дофамін прямо і відверто спонукає до дії. Мотивація зводиться до простої фрази: «У тебе з цією жінкою будуть гарні здорові діти!» На світ дивишся як немовлятко: там багато яскравих кольорів, постійно звучить мелодія. Світ без потолочі і ворогів, де тільки друзі, а ти – блаженний.

Отакий «дозрілий», переповнений почуттями, у душевному пориві, насиченому гормоном ніжності й довіри, здається, окситоцином, ти приніс свою любов до неї і несміло показав. Але тобі запропонували те ніжне дитя гнати геть, бо це викликає незручності. Ти ще деякий час рухався за інерцією, допоки не наткнувся на вирок – «мацута».

Далі – пустка, безодня, згарище, попіл, скрипуча висока дюна перед очима. Затуманена свідомість бунтувалася і хапалася за найменші виступи, викликаючи дивні асоціації...

Ти дивишся на неймовірні телевізійні пейзажі найдавнішої на Землі пустелі Наміб. Там існує западина, улоговина від колишнього озера чи, може, навіть моря. На дні стоять великі акації, поодинці і групами, неначе хочуть укритися, захистити одна одну від піщаних вітрів і сонця, що обвуглює. Дерева вже без листя 500 років! Все чекають рятівного дощу, який заллє цю улоговину. Стоять і не падають, почорніли лише та закам’яніли. Пісок відполірував стовбури і крони до дзеркального блиску. Вночі з гілля сиплеться місячне сяйво і тоді вся долина перетворюється на фантастичне неземне видовище. А далі свідомість пронизує думка: «Отак і я буду чекати півтисячі літ на твою усмішку, добре слово, ласку і тепло, як на спасіння. І тоді я оживу і зможу качатися і ганяти по піщаних дюнах, як дикий нубійський кінь, кохатися і не зважати ні на що. І тоді я засвічусь тисячами маленьких сонць на вологому своєму гіллі, а крона ще довго нашіптуватиме тихі мелодії колишнього лісу...»

Ого, куди тебе занесло! Чого захотів: – « Стати гілкою, листком, деревинкою…- Впасти снігом, дощем, павутинкою…» Жінка пронесеться вітром над вранішнім туманом, і ти розібраний, розвіяний, ще довго з болем і сумом будеш збиратися до купи. Біль стане солодким, ти добровільно зсунешся до прихованого мазохізму і будеш пестити та обслуговувати свої почуття. А далі ти захочеш нової порції болю, шукатимеш нових зустрічей, розуміючи, що нічого вже не перепаде. І тоді, доведений до цуцикового стану, махаючи хвостом, радо будеш очікувати удару по голові... Відраза до болю ще не настала, тебе ще не знудило.

Ну чому любов не може минути, щезнути, вмерти без суму і розпачу, без надриву, депресії і нервового потрясіння? Вмерла б собі тихо, наче уві сні. Чому вона не замінюється у душі, як одна гарна мелодія – іншою? Було б добре просто «перемкнутися» на нову гармонію без втрати шматків серця.

Скільки ж можна потрапляти в цю пастку, в цю халепу, ущелину і прірву?
А яка з них найглибша? Алагирська, Дігорська чи Кармадонська? Здається, ти потрапив у найглибшу. Тебе нагнали до людської отари, де не причащають священною трапезою кувд . Повертай назад!
 
Геть замордований, без сну і спокою, починаєш вичавлювати із себе почуття, давити і тамувати їх у собі, розуміючи, що чиниш щось найпаскудніше у світі, неприродне, і що цього не можна робити, бо твориш найбільший гріх на землі!

... Ти самотній, відкинутий на узбіччя, дивишся власне кіно, крутиш старі документальні епізоди стосунків з милою тобі жінкою. Згадки, спомини, фото, стоп-кадри. Кінопроектор працює добре, світлини ще досить яскраві, насичені фарбами...
 
Нейробіологи стверджують, що з людиною таке буває, коли у мізках домінує гормон вазопресин. Отож у всьому винні кляті гормони! Потіш себе цією думкою.
 
Життя насміхається над «гормональними» людьми, відверто глузує, збираючи „данину”. Люди віддають свої звички і смаки, спокій і накопичені «зручності буття». Життя пожадливо ковтає усе, а потім тихенько підсовує лише одну важливу річ – кохання. Іноді тільки для того, щоб страждав і мучився. Ото така біологія.

Мацута - з осетинької -"далі ходу немає"
Нарти - предки осетин і багатьох кавказьких народів.
Кувд - молитовний ритуал у осетин: три пироги, жертовний баран і їхнє особливе пиво.


Рецензии
Доброго дня, пане Петре!
Дуже пронизливі рядки. Це я про "перемкнутися на нову гармонію без втрати шматків серця". Слово "сподобалось" може і запросте, щоб передати враження, скоріш - "по душі прошкрябало".
Успіхів,

Елена Иваницкая   25.02.2011 17:36     Заявить о нарушении
Сердечно дякую!
За побажання та пронизливий теплий відгук.
Хто кохав той розуміє "побратима по крові"
Вам, "Посестро", бажаю кохання.
Щиро.

Петро Домаха   25.02.2011 18:24   Заявить о нарушении
На это произведение написано 7 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.