Просте, тепле, ніжне слово вимови! Чужинцеві так мало треба...Зігрій його солодким молодим вином. Очима посміхнись йому бездонно. О, донно Анно, донно Анно!
Йому так зимно пілігриму, утеклому від туги фйордів, сосен, що чіпляють низьке північне небо. Чужинцеві так мало треба. О, донно Анно, донно Анно, дозволь йому переступить поріг. Тобі співатимуть осанну Зоря і Місяць, пил доріг коли твоя служниця струсить з плаща оцього Зайди. О,так! Він дивний має вигляд з блакитними очима і волоссям, що радше схоже на солому, згаровану ціпами літа, у нашім Місті...
Скніти у скрині віковічній туге твоє колосся буде, коли передпокій ти не заллєш духмяним світлом канделябрів на честь Його за тридцять миль і дві години до кам'яного Командора...
Ти не боїшся, знаю! Страхи марнотні, коли на шальки терезів покладено любов таємну та обов'язок, що накладає Церква на ревних католичок. Твоє чарівне личко розквітає. Вуста розгорнуті для поцілунку. О, як же лунко-лунко-лунко звучать ці легкі кроки милого Джованні, якого Йоганом на батьківщині кличуть...
2004-2007-2011
© Святослав Синявський