Ось так не живеш, а пролітаєш над життям, бо гасло у тебе "живи швидко, помри молодим!". Тобі в кайф, бо ти залежний від адреналіну та ще там якоїсь комбінації гормонів. Власне ти на голці. Тому ці десять днів в Криму пролетіли як та кульова блискавка завбільшки в м'яч, котра трохи не повбивала вас малих у скверику. Пам'ятаєш як зачудовано ви дивилися як вона стрімко летить над деревами, а потім страшенний вибух і запах озону? Ти тільки одного не міг зрозуміти чому Валерко, твій боязкий друг, проявив диво спритності та опинився за той короткий час ген далеко від вас на розі Прорізної та Лисенка.
Та навалив на себе страшенну відповідальність. І знову "пан або пропав". І знову "пан" і знову "не пропав". Ти гадаєш, що наступного разу знову проскочиш? Все таки "молодим"? Тоді нащо ти зайшов учора, коли все скінчилося до тієї церківки, яку комуняки не знищили тільки тому, що вона була на лоціях. Ту перлину архітектури вони перетворили на хім склад, а завскладом виколупував коштовну італійську смальту з мозаїчної фрески молодого Ісуса. Дивак священник, в миру художник з Сімферополя, правив так натхненно, а двійко хористів співали якість візантійські канти таким дивним робом, що ти вперше приклався до руки попа. Ти щиро поцілував худорляву руку батюшки-художника. А після служби ви довго розмовляли...
І була спокійна ніч. Вперше за багато років ти спав один. І ніяка балувана Галя не прийшла до тебе розділити шал твого тіла і тремор душі(тількт твоєї?), які неодмінно мають померти разом, молодими.
І був світанок. Перед тобою там внизу було море. І над ним сходило Сонце. А за тобою височіла Ай-Петрі, чи як там її називають...І був неймовірний спокій. І ти почув прості слова, які хотілося запам'ятати:
Це безмежжя незбагненне
Годi вiдповiдь шукати
Посмiх сонця, плюскiт моря
То найбiльша нагорода
Але ти знав, що забудеш їх як сон. Тому записав олівцем на клаптику паперу. Ти дивився на море, на Сонце. І вони входили в тебе як та любов, яка колись таким от потужним потоком заповнювала твоє серце. Тобі здавалося, що той потік розірве його. Але він наповнив не тільки серце, а всього тебе по вінця щоб ти жив з нею, щоб ти жив нею. Але ти все втратив. І щоб не вмерти від торіччелієвої порожнечі, ти заповнив себе отим дурним гаслом...
А зараз тебе наповнювало світло. І коли воно заполонило тебе вщерть, ти записав другий катрен:
Всесвіт духу пізнається
В тихій радості молитви
Хто до неї причастився,
Той є вибраним між рівних
І бажання померти молодим випарувалося. І ти став нарешті жити... І все тепер залежить від тебе, а не від чужиш слів.
Живи, Богомиле, живи!