Попасти в перестрілку і лежати на вулиці порожній від людей, посеред трупів та конання тих, що в агонії. Такого ворогу не побажаю...
Нащо покинув мене, Брате_Друже_Боже, у цьому Місті Смутку?
Я привидом блукаю кілька років його підвалами, горищами. Провалююсь у шахти ліфтів у пошуках її. Солодкосердна Мерілл, де ти? Де?
Навчившись по воді ходити, здійматися в повітря чи став я щасливішим? Ні! Без неї яке там щастя...
Я сплю у ложах дів бездушних. Вони вже не цікаві ні демонам, ні богам. І я дивуюся чому кохаюсь з ними. Це наче ляльку порцелянову любити та намагатись пестощами той холод утолити, що і в твоїй душі вже корінці пустив...
Я був в цім місті Імператором_на_День. Карав на горло, милосердив та відпускав гріхи, погрузлий в них по шию. Я сотні перепусток підписав отим невдахам, що загинули від випадкових куль у цьому місті, куди півсвіту хоче переїхать...
Безумці! Живить у селах і містах своїх. Трава лиш там зелена, де війни немає.
Сьогодні звідси я втечу...Я вмію ще літати як небіясник, як янгол, вигнаний із Раю...
P.S.
Це вільний переклад мого англомовного тексту "Caught by the Crossfire". Його написав у 2003 році.