Кличко Зiнькiвського штибу

Петро Домаха

КЛИЧКО ЗІНЬКІВСЬКОГО ШТИБУ

Каленик, сільський хлопчина могутньої статури, здобував професію тракториста у райцентрі у проміжках між короткими поєдинками, груповими сутичками і жорстокими, довготривалими нічними бійками серед бурсаків. Переможці подібних “змагань”, з надірваними вухами, викришеними зубами і зламаними носами, все ж мали право безперешкодно накривати уночі сорочині гнізда дівчат профтехосвіти, які вдень мали б ретельно опановувати секрети майстерності кравчині.

Бурсацьке спартанське життя воїна загартувало Каленика, додало сміливості і тримало у зухвалій бойовій формі. Тому, коли суперник ще тільки надувався, набирав загрозливої пози і думав: битися чи продовжувати лаятися, то тут вже, зненацька, був обсипаний свинцевими кулаками і потовчений ногами.

По закінченню навчання першої ж весни Каленика забрали до війська. Там тракторист пересів на керування енергонасиченим танком, і за вправне  водіння  горбочками і ямками на полігоні, “в нагороду” , його послали далеко – до Афганістану.

Повернувся додому наїжачений, трохи обсмалений вогнем війни, обвітрений безжальним сонцем. Повернувся не сам – а з молодим і слухняним віслюком хомадської породи на ймення Стоян. Сірі, пухнасті, довгі вуха незалежно одне від другого рухалися на голові. Чорна смужечка поздовж спини збігала до кумедного хвоста. Перехожих зустрічав зацікавленим поглядом смоляних очей і помахуванням непропорційно великої голови.

Чутка про віслюка повиганяла дітей з дворів. Вони тягали Стояна за хвіст і вуха, годували печивом, всідалися йому на спину. Дитячий лемент, топтання, вовтузіння, чухання віслючок зносив незворушно. На запитання старших “Навіщо ти придбав Стояна?” Каленик, хитро посміхаючись, відповідав:  “А я розведу у селі мулів”.

На той час табун напівдиких, голодних, вцілілих від “ковбасних” заготівель коней безцільно топтався у загоні. Запрягати їх уже не було кому і в що. Каленик вибрав наймолодшу, найкращу, руду і тонконогу кобилицю, і з деякими незручностями –  викопуванням заглиблення, прив’язуванням – поєднав збудженого Стояна з нею.

 А поки Руденька виношувала в собі першого мула, сам Каленик, з неймовірним запалом поринув у парубоцькі справи. Невдовзі хлопці в радіусі 15 – 20 кілометрів зрозуміли, що тягатися з ним не варто. У бійках Каленик був непохитний, швидкий і невтомний. Суперників приголомшували його буйволяча шия і впертість та незбагненна посмішка, що не сходила з його вуст у найкритичніші моменти. І як вони гуртом не старалися, Буйвіл таки відвоював собі найвродливішу дівчину на далекому хуторі, розігнавши конкурентів.

А рівно через рік з’явилося на світ перше муленя. Бігало собі на лузі навколо мами таке собі звичайне лоша. Поважний Стоян відчайдушно охороняв свого нащадка від корів, гусей, собак і котів, прудко ганяючи їх нахиленою головою з вишкіреними зубами.

Надійшла осінь. Перший мул, насторожено принюхуючись, шурхотів незнайомим опалим листям, коли Каленик і Єпистима побралися. Попереду малювався освітлений шлях сімейного ладу. Тракторист, що поспішає з поля додому, гарна, любляча дружина, приємні, захоплюючі клопоти, що супроводжували спорудження воза  на двометрових колесах, які бачив у Кандагарі. “А ще треба купити сідло і збудувати багато господарських пристосувань для мулів”, - думав Каленик.

Популярність Стояна швидко зростала, тому останнього жеребця здали на м’ясо за професійну непридатність. Однак бурхливі події навколо віслюка мало обходили молоду Єпистиму. Вона ще не нагулялася. Самозаглиблена дружина спочатку заявила, що не хоче мати дітей.  Це дев’ять місяців страждань, непривабливий вигляд, живіт, нудота, важке пересування  селом! Колективні вмовляння матері, свекрухи і бабусів не похитнули її. Лише після того, як було придбано японський, хромований, з хижими крильми і круто заломленою вихлопною трубою мопед, Єпистима здалася. Тепер, хвацько зарулюючи до сільської крамниці, вона залишала чорні смуги від шин, а коли відчалювала,  позаду кружляли в повітрі трісочки, зірваний шпориш і гусяче пір’я. Коли народилася дочка, вимоги, претензії, декларації різко зросли:

- Я не буду годувати дитину грудьми, бо це назавжди спотворить їх форму!
- Я хочу на курорт підлікуватися від пологів!
- Негайно купи мені автоматичну пральну машину і потужний кухонний комбайн, бо маю алергічні висипи на руках!
- Я буду щосуботи грати з подругами  у преферанс!

Отой широкий освітлений шлях, обставлений і захищений з боків величезними осокорами,  яким мав рухатися Каленик з віслюком і мулами, поступово втратив напрям, розмився і осипався під натиском цивілізаційних вимог Єпистими.

Про розведення екзотичних, африканських чорних страусів, південноамериканських лам альпак і хоча б одного білоголового орлана, чоловік навіть не заїкався. Взагалі для Каленика світ ставав прісним і безбарвним, коли там не чатувала небезпека і щось незбагненне. А тут тільки дружинині  “прибамбаси”, її поїздки з подругами до сауни, нічні розписування пульки, окреме ліжко, у яке вона не могла залізти, не випаливши на ніч тонку і довгу дамську сигарету.

Доступ до її тіла став обмеженим  і супроводжувався  новими, дедалі витонченішими вимогами. Останнє відчахнуло Каленика від шлюбного ложа та турнуло на вільний пастівень по чужому цвіту, по чужих жіночках. Буйвіл робив це неспішно, делікатно, однак із притаманною йому впертістю. Почав із самотніх молодиць, але більше задоволення мав від володіння заміжніми. Жінок зваблювало поєднання у ньому випираючої сили, отих тремтячих ніздрів з ніжними, шепітливими словами, що лагідно спадали на їхні вуха, забивали памороки, перехоплювали подих. Шрами і опіки на руках не заважали  доводити до шаленства подруг чутливими доторками і пестощами.

          “І ось вона, така далека, недосяжна, чужа – тепер збентежена, тамуючи залишки сорому і страху, з потупленими очима – уже роздягається”, – тішився думкою він.
Спроби відігнати зайду з чужого пастівня не мали успіху. Гарячкове помахування оленячих чоловіків лопатами, косами і навіть вилами не лякали буйвола, і той, ремиґаючи жуйкою, легко вихоплював знаряддя праці та переламував  його об землю...

А жвавий Стоян  “настругав” уже більше десятка мулів, яких тут же розібрали. Ще б пак – їдять мало, як віслюк, а возити на собі, тягати вантажі можуть ліпше від  “загодованого” коня. Та найбільше приваблювала спокійна з народження вдача мулів.

Ще однією знаковою фігурою на селі був Михей – водій реліктового автобуса, схожого на той, у якому свого часу їздили Гліб Жиглов із Шараповим. Лисий і зморщений, Михей пересувався по землі з якимось хаотичним, кенгуровим пострибом на цибатих ногах.

Вранці, лаючись, згукував жінок, щоб відвезти у поле на роботу. Половина слів, які вилітали з його вуст, не несли жодної інформації. Їздив тільки на короткі відстані, бо перебував у стані перманентного насичення алкоголем. Пишнотілій дружині Михея доводилося з сумом споглядати картину, коли запилений скрипучий автобус зупинявся біля двору, там щось довго клацало, потім на землю спливало довготелесе тіло чоловіка і з маятниковим розгойдуванням тупцяло до сараю та падало на засмальцьований диван. З огидою дивилася і не розуміла, як із сором’язливого, стрункого, тонконогого хлопця з вибіленою сонцем чуприною, який ретельно добирав слова у розмові з дівчатами, за неповних шість років, міг зробитися оцей грубий, лисий жовтяк, якого запхали у банку з горілкою – та там і забули?!

Була вже весна, коли молода дружина Михея, наслухавшись трохи перебільшених розповідей про походеньки Каленика, намучившись у нерівній боротьбі з пиятикою чоловіка, наважилася на те, що нуртувало всередині вже давно, не давало сну і спокою. Її буйна фантазія розгулялася не на жарт, і одної ночі, під спалахи блискавок і далекий гуркіт грому, жіночка помчала у незвідане...

Спекотне літо. Субота, 21 червня, найкоротша ніч. Каленик саме повертався з лугу, куди відводив на нічне випасання своїх мулів. На дорозі загальмував автобус. Різкий голос Михея покликав до середини...

Буйвіл таки зледачів, спроквола витоптуючи чужі, дармові пасовиська, він втратив нюх на небезпеку, а може це просто спекотлива тиха ніч розморила його? Тому спочатку, розгублено відступав, сопучи роздутими ніздрями, під натиском розлюченого Михея. Той, стрибаючи по- кенгурячому, наносив швидкі і дошкульні удари в обличчя. Потім Каленик таки уперся, заякорився і зумів могутнім порухом відкинути Михея до кабінної перегородки, зламавши при цьому стійку сидіння. Звичайно, що у степу, пустелі, савані чи преріях  шансів у австралійського кенгуру проти африканського буйвола не було жодного. Розумів це і Михей, заманюючи суперника до середини автобуса. Тепер, жадібно хапаючи повітря, він відчував, як догорає останнє паливо у руховику і насувається катастрофа. Тому, зібравши сили, зірвав п’ятилітровий вогнегасник з перегородки і вліпив ним по голові Каленика. Для останнього дрібні ліхтарі всередині салону, розмножившись, дико закружляли і погасли. Тіло важко осунулося на сидіння.

Через кілька хвилин Каленик прочунявся і, кліпаючи заюшеним оком, не міг второпати, де він, бо чув, як далеко збоку неслися верескливі звуки, схожі на волання муедзина з головної мечеті Кабула. То Михей, підстрибуючи і розмахуючи руками, кричав:

– Коли я... твою... на мопеді... то платив... 80 гривень... за раз... А ти... третій місяць топчеш мою курву... на шарка... на халяву!!! ...

        А в цей час далеко за океаном, у Каліфорнії, Віталій Кличко, не розуміючи серйозності пошкоджень на власному обличчі, ще рвався у бій, щоб здолати пихатого британця...
 
Наступного дня, у неділю, чоловіче населення, приголомшене нічним телевізійним поєдинком, уздріло біля магазину заклеєного Каленика зі знесеною лівою надбрівною дугою. Так до нього назавжди пристало нове прізвисько – КЛИЧКО.


Рецензии
Интересно было прочитать, но как-то грустно очень...

Татьяна Лимонова   19.02.2011 11:42     Заявить о нарушении
Що поробиш коли такі сумні гримаси буття.
Перипетії заключної частини оповідки майже відображають реальні, що трапилися у рідному селі тої ночі. 21-22 червня 2003 року.
З повагою і вдячністю та щирим побажанням не сумувати.
Петро.

Петро Домаха   19.02.2011 20:56   Заявить о нарушении
На это произведение написано 8 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.