Мені наснилося натхнення.
Воно прийшло до мене в хату.
Воно сказало: «Я реальне,
Як ліжко, квітка, ложка, чайник…
Не проганяй мене ніколи,
Бо я образитися можу
І не прийду до тебе більше.
Коли тебе вночі розбуджу,
Коли підніму – встань із ліжка
І запиши усе, благаю,
Бо я образитися можу
І не прийду до тебе більше.
Ти обрана. Тебе обрало
Для себе я. Тобі відкрию
Таємні творчості стежини,
Навчу тебе лишати тіло
І перевтілювати душу,
Лиш підкоряйся, йди за мною,
Бо я образитися можу
І не прийду до тебе більше.
І не лінуйся. Будь собою!
Не бійся бути не такою,
Бо всі – це всі, а ти – це сонце,
Яке мене під серцем гріє,
Яке дає мені не вмерти.
Бо я без тебе не здійснюся,
Не зможу втілити в реальність
Думки і задуми. Ти можеш
В житті без мене, – мене ж немає
Без тебе зовсім. Бо ми з тобою
В човні одному. У зв’язці щільній
Під парашутом, що не розкрився,
Але достатньо у нас є часу,
Щоб рятівне кільце щосили…
Та де ти? Де ти?!
Тебе немає.
А, ти вже пишеш?!
Ну слава Богу!
Я не ображуся ніколи.
Тебе я більше не покину –
Віднині житиму з тобою.
Бо ти найкраща.
Моє ти сонце!»
Мені наснилося натхнення…