Поведи. Поведи, поведи
На вершину, на пік, на Говерлу,
Між густі забобонні ряди,
Воскреси мене, тричі померлу.
Я тремчу, я тремчу, я тремчу.
І повіки, і ручки, й колінця…
Чашу спраглу, бездонну, п’янку
Ти наповни, коханий, по вінця.
Потримай, потримай, потримай
Цю хвилину блаженства на небі,
Щоб вона не втекла, щоб вона
Повернулась при першій потребі.
Не виходь, не виходь, не виходь
Із солодко-щемливої казки,
Кульмінацію наших бажань
Не веди, не веди до розв’язки.
Не підходь, не підходь, не підходь
До мінливо-зрадливого краю,
Не пускай, не пускай, не пускай
Мене, грішну, з Едемського раю.
Хай святиться ця мить! Небеса
Хай осанну творять насолоді.
Це нірвана. Це рай. Це краса.
Благодать із блаженством на споді.