Вона народилася від крапельки води. Коли на дворі було ще тепло крапелька жила із своїми подружками в хмаринці. Та ось настала зима, подули холодні північні вітри. А взимку всім треба одягатися тепліше: і людині, і тварині. Навіть рослини одягають білі шубки із снігу, коли дуже холодно.
Ось і крапелька перетворилася на маленьку пухнасту сніжинку, наче змінила свій одяг. Якщо уважно придивитися, то можна побачити на ній красивий дивний візерунок.
Навіть людині важко створити таке, що може зробити природа. По краях візерунку – м’які лапаті крильця, на яких можна повільно літати у повітрі.
Спочатку Сніжинка зручно сиділа на хмаринці та дивилася вниз. Картина була чудова: білосніжна ковдра на полях, будинках, деревах. Навіть на маленьких комашках, які рухались по дорозі.
- Це машини, - сказала хмаринка, - взагалі вони великі, але зверху здаються маленькими комашками. Там, внизу, ще багато усілякої дивини. Бачите, скільки сніжинок полетіло вниз. Летіть і ви, - звернулась вона до Сніжинки та її подружки.
- Летімо! – гукнула Сніжинка.
- Не хочу, летіти довго, а раптом вітер віднесе тебе кудись! Тут на хмаринці звично й затишно, - відповіла подружка.
- Ну, як знаєш. Сидячи на одному місці не пізнаєш, який цікавий світ. А пригоди – це теж цікаво.
Сніжинка сміливо відштовхнулася від хмарки і полетіла вниз.
Від такої небаченої краси перехопило подих: яке велике безкрайне блакитне небо!
І до того ж вона не сама: поруч з нею насолоджувались польотом тисячі таких, як вона, сніжинок. Сонечко ніби гралося з ними: освітить деякі сніжинки, вони заблищать, засяють. Тільки налаштуються погратися з ним ще, а сонечко – шусть! – і сховається від них. І вже десь грається з іншими сніжинками.
А замість сонечка прилетів вітерець: ”Я теж хочу погратися з вами!” Він легенько дмухнув на Сніжинку, і вона, замість того, щоб спускатися вниз, наче на санчатах сковзнула в бік лісу.
Вже почало сутеніти. Внизу Сніжинка побачила зелену пухнасту ялиночку. Вона стояла струнка й нерухома. Її гілля було злегка припорошене сніжком.
Ось на цю білу шубку з зеленими голками і спустилася Сніжинка.
Вона вже трошки втомилася від довгого польоту, і їй було приємно відпочити в цій красі.
Наближався вечір. В лісі було тихо. Багато інших сніжинок тихо й повільно спускалися на дерева й кущі, - дбайливо покриваючи ліс, що засинав, легкою білою ковдрою.
0