Стовпи, закутані в гірлянди,
Зігрітися ніяк не можуть,
А ти бредеш у сніг і стужу,
Несеш кохання кару божу.
Це, ніби, чемодан без ручки –
І нести – мука, й жаль лишити,
Бо уявити тяжко-важко:
Як без кохання бути? Жити?
Воно як світло серед ночі,
Як рятівний жилет у морі,
Як білий купол парашута –
Надія у біді та горі.
Воно як незбагненне щастя,
Хоч і приносить стільки болю!
Але якби не жар любові,
То сніг би вкрив і світ, і долю.