В зелених очах як в глибокій криниці потонули зорі. А небо втопилось в ставку біля мосту. Зомлілеє серце як птаха тріпоче. Шепоче щось Голос отам за вікном. Що хоче звістити, що звідати має у Домі моєму?
Не спиться, не спиться, не спиться. Як шахтна коняка кружляє безсоння. Спросоння проміння ліхтар одинокий в шматочок кватирки мені посилає. І гасне той спалах примарного раю. І я засинаю, а може вмираю...
І сниться мені чужодавнєє Місто. Там кригою скута ріка. На ринковій площі так зимно, що пташки малі замерзають в польоті. Вовтузяться люди, ладнають курище. Закутані в лахи міщани, потроху стікаються. Буде вистава. Готують до спалу Людину. Мабуть єретик він, а може алхімік, чи либонь коханець князівни.
Я пробую якось йому помогти. Але прокидаюсь від запаху диму. І ноги печуть жаруки. В кімнаті нікого. І диму немає. Нікого ніщо не пече. То звідки ж це все? Що я чую? Кого відчуваю в собі уночі?
---------------------------
©2006 - 2011 Ingvar Olaffson