Скільки відтінків синього може вмістити небо? Багато! Але найбільше я люблю темно-синє небо, таким воно буває на півночі, в Сибіру, в горах Алтаю. Таким воно буває взимку на Вкраїні милій під вечір. Саме тоді, коли з’являється Зоря, а Місяця немає. Люблю і неба я блакить, але не ту, що вицвітає у серпні, коли бринить в зеніті зависла нота спеки, а ту ранкову травневу, що пахне так туманом…
А ще люблю я синій сніг, ні не суцільно синій, а іскринки блакитні, голубі та сині, якими сонце бавиться в мороз, коли на небі ні хмарини. Я сині сутінки люблю, вони бувають лиш зимою. В них звуки напрочуд ясні, гучні, глибокі.
А очі сині? Ви бачили ті темно сині очі та чорні брови та кельтський чуб густий такий же чорний? В ті очі закохатися так легко. Блакитні очі теж люблю. Вони були у татка і бабусі. Їх мав і я до літ семи, поки вони в зелені не змінились…
В блакиті влітку завше Рось. Про неї спомини завжди зі мною. В її воді з любистком купала мене мама. В ту зиму люту першую мою блакитну воду із ополонки добували. У ній були шматочки льоду, коли відро заносили до хати… І ще про лід. Коли я був малим, кататися любив на ковзанах по рукавах Росі Старої. Тоді на луках русел було вдосталь. Який прозорий був той лід! Як віддзеркалював блакитне небо у полудень ясний!
А потім було МОРЕ! Його пізніше полюбив і всі відтінки в ньому сині. Аквамарин, коли воно штормить, лазур коли воно погідне біля берегів чи у лагуні на атолі. А як у тій блакиті гарно на рифах, де корали виють гнізда для мультикольорових мешканців своїх. Я море повсякчас люблю. Я бачу, чую, смакую усі відтінки синього його…
А синій без, а флокси сині? Фіалки, волошки, петрові батоги? Ви любите їх барви? Їх пахощі не можна відділити від цих відтінків синього…
І ще про цей чарівний колір. Коли звільняється від пут душа та тіло стає важким та теплим, наш мозок виробляє ендорфіни. Ви можете назвати це розслабленням чи станом зміненим свідомості чи словом новомодним «медитація». Не має значення яку ви бирочку приклеїти на це… Але ви неодмінно побачити цей унікальний синій колір, який заполоняє зір, і кола, спіралі всіх відтінків від лазурового аж до індиго. Полинь без страху, дешенько моя, у ці потоки. Прокинешся ясною, відновленою. Та й тілу, ніде грішенька подіти, якась та буде радість…