Вже холодно. Перебігає вітер верхівками шумливими тополь. Ти наче спиш, душа блукає світом, розучує якусь незнану роль. Розучує... Вже скоро перший виступ. Завіса золотих багряних хмар розкриється у простір повний свічок, бездонний неосяжний чорний зал.
І станеш ти вірша читати тихо, чи крізь тебе його буде читать хтось більший, незбагненний, зореликий, вже тебе менше, вітер і душа, і ясний вірш стискання серця ритмом здригає світло в зоряних руках. І завжди першим буде слово Істин, а Істина прорветься зі страждань, зі смертних мук, безмежних, майже вічних, проріжеться, мов квітка крізь асфальт, зійде вогнем Любові дивна квітка, народиться в тортурах із багать, і здійметься, злетить над смертним світом, затріпотить у люблячих руках, пригорнеться, запалить і ... полишить нести вогонь довіку по серцях.
Вже холодно. Театр давно поїхав, афіші листям золотим летять.