Чорний крук: "кру-кру, кру-кру". Крутить кола в небі, то здійметься вище, то вниз попливе. Чорна хмара застує сонце. Чорне гайвороння на голих вітах гамір здіймає, відлигу чує. Чорна вода під мостом вирвами-вирвами манить заблудлу душу в свою глибочінь. Чорная ніч, чорна. Темінь хоч око встрель.
Чорний чоловік з вірьовкою ходить. Видивляється та назирці йде за золотокучерявим, блакитнооким юнаком, який так і не став чоловіком, хоч мав жінок тижбами. У тридцять літ він став раптом старим, почорнів з виду та з чорної петлі не знайшов виходу…
Чорний оксамит. Срібний стилет. В чорнилі тоне душа моя єретична. Письмена мої в чорнокнижжя ведуть мене невблаганно. У вариві чорнім шукаю сенсу та добуваю квітесенцію щоб випити її та розчинитися навіки, зникнути в ґаутамовім «нігде-ніхто-ніколи».
Чорнозем плужать вороні. Позліталось вороння, граки та чайки. Скиба чорна та жирна блищить на сонці. Буде врожай. Буде хліб на столі чорний. Запашний, житній. Не гливкий, а саме враз. Пори широкі, духм'яні. Ми забули як ним смакувати. Похапцем живемо, радше животієм далеко від жита…
Хромові чорні чоботи нащо місите ґрунт український? Нащо шкірянка оця та маузер? Кого лякаєш, Чоловіче в Чорному? Невже думаєш випорснути з Холодного Яру? Там тебе вже чекає трьохлінійка і дух чорної злоби візьме тебе під чорнії крила і понесе в край твоєї зневіри…
Чорнії брови_карії очі, чом ви солодкі сьогодні такі? Все переможуть ці чари кохання, все вам віддам я сьогодні вночі. Душу і тіло, думки, устремління, хворе сумління і тиху печаль кину я вам на олтар, карії очі_чорнії брови. Все я забуду, умерши на хвильку, та охрещуся у водах ясних…
Той, хто ніс світло, у чорне убраний. Чорнії крила, прекрасне лице юнака на фресці, над виходом з Храму… Це таємниця, її не збагнути. Ти розумієш про що я, Серце моє Золоте? Чорним по чорному чорно. Нитки шовкові, срібною голкою долю ЙОГО гаптували…