В золотавому сяйві твого волосся - пелюстки ясмину, троянди пелюстки. Ці пахощі золоті чарують, тамують болі мої та тривоги. Слово твоє - золоте, голос твій - золотий. Якого коваля попросила ти викувати його? Яких ще скарбів я відкрию в тобі?
Не стачить всього золота світу купити твою любов. Не продається вона, не купується. Поза світом цим живеш, золотою пташкою прилітаєш у сни мої. Невловима ти. Не вабить тебе золото, кліті світу цього золоті марно щелепи відкритими тримають, аж судомить їх. Бо вся ти зі щирого золота. Бо ти – золото моє…
Ідуть каравани Шовковим шляхом. Везуть парчу золоту. Коштовне каміння везуть, обрамоване золотом вищої проби. Кращі майстри Сходу працювали над ним: гранили, виливали, кували. В скринці лежать золоті дари на ісмарагдовім оксамиті. Цареві скіфському та його цариці везуть даровизну купці. Пролягає шлях золотий через степи полові та ковилові, через поля золотої пшениці. Як наситити Захід ненаситний? Скільки золота розплавленого влити в пельку його бездонну?
Золотоверхий граде, чи довго тобі гарувати на горах золота, звезеного з країв тобою підкорених? Скільки воям твоїм златочубим боронити стіл твій золотий? Чи стримає навалу половецьку брама Золотих Воріт твоїх, основа корони твоєї, обрамлення статків твоїх та слави?
І текло золото сушею і пливло золото морем. Та все до Світу Старого. І не було такого злочину, на який не пішли б сильні світу цього в шати князівські чи в сутани церковних владик вбрані, аби заволодіти все більшою частиною металу, який не знає старості, який ніколи нікому не належить, бо марнотне бажання втримати його. Він як час невловимий, як пісок, якого не втримати довго в пригоршнях…
Я не стану облогою брати фортецю твою золоту. Не стукатиму в браму твоїх воріт золотих. Я не стану співати пісень тобі золотих. Я не даруватиму тобі камінців коштовних, картин в золотих рамцях. Маєш серце золоте, але на замку воно. І ніхто не знає, де ключ та який він собою… Він у мене, його бережу. Я відкрию замок, час прийде, я умію чекати…
Коли світло погасне ясних ліхтарів, Місто ляже собі спочивати, бо втомилися всі трударі, я спущусь в катакомби, смолоскип запалю. В нім олія трояндова буде смолою. Це дорожче за золото сяйво розбудить тебе. Кроки будуть лунати гучніше-гучніше, світло заливатиме галерею, залу, досягне твоїх покоїв. Ти вийдеш мені на зустріч…