ВИХОВАННЯ ДО НАРОДЖЕННЯ. ЧИ ТАКЕ МОЖЛИВЕ?
Сучасні демографічні процеси у світі поставили перед кавказькою расою, до якої ми з вами належимо нелегкий вибір: або розчинитися в людському морі, що розливається з далекого Сходу та Південно-Східної Азії, або взятися за розум та почати народжувати більше та виховувати краще наших дітей. Якщо з народженням ще якось зрозуміло, то з вихованням справи зовсім кепські. Я ще пам’ятаю ті часи, коли радянські трудящі, яких викликали до школи щоб з’ясувати причини поганої поведінки їх улюблених чад, виставляли зустрічні претензії перед вчителями – «чому ви, вчителі, погано виховуєте мою дитину». Зрозуміло, пересічний «маленький радянець» не міг знати, що підвалини особистості формуються насамперед в сім’ї. Роль перших місяців життя немовляти в формуванні його особистості надзвичайно важливо. Від того як з ним спілкуються, як і чим годують великою мірою залежить характер майбутнього дорослого та його доля. Але навіть ті батьки, які з усією відповідальністю ставляться до свого малюка, оточуючи його фізичним піклуванням та психологічним комфортом, часто не підозрюють, що у своїх зусиллях виховати гармонійну особистість, вони йдуть із запізненням принаймні у дев’ять місяців.
Материнський організм та психіка - це той світ, у якому малюк живе з моменту зачаття. Він постійно контактує з матір’ю, живлячись разом з нею земною їжею і обмінюючись емоціями та ментальними образами, які чинять на психіку плода фантастичний вплив, формуючи його характер. Здатність чинити добро чи сіяти зерна зла, співпереживати чи садистично копирсатися в чужих почуттях, любити чи бути черствим всі ці базові установки особистості формуються в пренатальній фазі.
Організм майбутньої дитини будується з матеріалів, які поставляються йому з організму матері, отже, спосіб її життя, культура харчування, відсутність або наявність шкідливих звичок закладають основу здоров'я плоду.
Патогенне мислення та поведінка матері, її надмірні емоційні реакції на стресові чинники, які приходять від соціуму та власної родини, служать причиною величезного числа таких післяпологових захворювань, як неврози, тривожні та фобічні стани, численні алергічні захворювання, відставання в розумовому розвитку, дислексія, аутизм, органічні пошкодження головного мозку та багато інших патологічних станів.
Мати і дитина в ідеалі - це єдина свідомість, єдина енергетична система, яка формується під час вагітності, а пологи - це завершення процесу взаємного розвитку матері та дитини. Якщо ця система сформувалася неправильно, то між мамою та дитиною після пологів не буде згоди і взаєморозуміння. Часто під час болісних пологів з вуст матері зриваються прокльони на адресу батька та дитини. Про яке щасливе майбутнє дитини може йти мова, коли в сакральний момент появи на світ немовля отримує від найдорожчої людини такий патогенний імпульс?
Розумна мама, дізнавшись про початок щасливої вагітності має усвідомити найперший принцип пренатального виховання – ТИ НЕСЕШ НАЙБІЛЬШУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ІНШУ ІСТОТУ В ЦЬОМУ СВІТІ, ЗА ЇЇ МАЙБУТНІ ЩАСТЯ ТА ДОЛЮ. Тому всі негаразди довкілля, соціуму, професійної діяльності мають розбиватися об щит ментального та фізичного захисту МАТЕРІ. Потрібно усвідомити одну просту річ – ти не майбутня мама, ти стала мамою з моменту зачаття. Твій спокій, твоя любов, твоє піклування, твоє щомиттєве спілкування з плодом формує твого найкращого ДРУГА в цьому житті, найріднішу тобі ЛЮДИНУ.
Якщо мама в шлюбі, вона повинна в процес пренатального виховання залучити батька дитини. Почуття майбутнього батька до дружини, її вагітності і, звичайно, до очікуваної дитини - один з головних чинників, що формують у дитини відчуття щастя і сили, які передаються їй через упевнену в собі і спокійну матір. Мама та майбутній тато повинні знаходити час для спілкування з дитиною у пренатальній фазі розвитку. Вони мають розмовляти з нею, поборовши умовності та упередження. Вони мусять розповідати плодові-немовляті про те, з яким нетерпінням чекають вони його появи на світ і яким здоровим та сильним вони хочуть його бачити. Життя віддячить батькам за їх свідомі зусилля, і однією з форм цієї подяки буде здоровий та міцний малюк.
Часто наголошуються взаємозв'язки між певними подіями, що відбувалися під час вагітності, або самопочуттям матері в цей період і якимись відхиленнями, чимось незвичайним, на їх власну думку, в характері або поведінці дитини. Результати досліджень, проведених в останнє десятиліття ученими різних фахів, підтверджують наявність цього взаємозв'язку і указують на її важливість.
Загальновідомо, що перша установа з пренатального виховання створена в Британії у 1982 році і називається Національна Асоціація Пренатального Виховання (АNЕР). Згадка про пренатальне виховання може викликати здивування, і навіть тривогу: невже справа дійшла до того, що встановлюються якісь нормативи і розробляються програми, що регламентують розвиток ембріону та плоду? Звичайно, ні. Нормативи та програми стосуються навчання, а не виховання.
Після народження дитини процес його виховання характеризується трьома послідовними етапами: засвоєння інформації, наслідування та особистий досвід. В пренатальний період розвитку малюка такі категорії як досвід та наслідування практично відсутні. Що ж стосується збору та засвоєння інформації, то вони максимальні та протікає на клітинному та глибинному ментальному рівні. В жодний з моментів свого подальшого життя людина не розвивається так інтенсивно, як в пренатальному періоді, починаючи з клітиночки вона перетворюється всього за кілька місяців в досконалу істоту з набором дивовижних здібностей і невтолимим прагненням до знань.
Не можна заперечувати важливість виховання дитини, особливо в перші роки життя, так само як і ефективність самовиховання, коли доросла людина бере на себе відповідальність за власний розвиток шляхом цілеспрямованого шліфування та трансформації власної особистості. Проте вчені стверджують, що ні перше, ні друге не чинять тої фундаментальної дії, яка властиво пренатальному вихованню. Адже новонароджене немовля вже прожило дев'ять місяців, які в значній мірі сформували базу для його подальшого розвитку. Суть пренатального виховання полягає в тому, щоб надати плоду найкращих матеріалів та умов. Це повинно стати частиною природного процесу розвитку всього потенціалу, всіх здібностей, які від початку закладені в яйцеклітині.
Для кого процес виховання важливіший - для матері чи дитини? Все дуже елементарно , Ватсон він є важливим для обох. Існує наступна закономірність: відчуття, сприйняття, емоції та навіть думки матері передаються плоду. Мама є посередником між зовнішнім світом і дитиною. Маленька людина, яка формується всередині матки, не сприймає зовнішній світ опосередковано, безперервно уловлюючи відчуття і реакції матері на подразники, які приходять з довкілля та соціуму. Плід реєструє перші відомості про світ, які тим чи інших робом проявляться в постнатальній свідомості, залишивши свій карб на клітинному рівні, в органічній пам'яті і на рівні психіки, що зароджується та розвивається.
Цей факт, наново відкритий недавно наукою, насправді старезний як світ. Жінка завжди інтуїтивно відчувала його важливість. Це все більше починають розуміти і батьки. Для стародавніх цивілізацій значущість періоду вагітності була абсолютно непорушною істиною. Єгиптяни, індійці, кельти, африканці, слов'яни і багато інших народів дотримувалися деяких строгих традицій і правил для мам, подружніх пар і суспільства в цілому, які забезпечували дитині якнайкращі умови для пренатального життя і розвитку.
Більше тисячі років тому в Китаї існувала пренатальні клініки, де майбутні матері проводили період вагітності, оточені спокоєм і красою, а в руських родинах з настанням вагітності жінка переходила жити із загальної кімнати, де зазвичай мешкала вся велика родина до окремої світлиці, де в молитвах та заняттях рукоділлям готувалася до пологів.
22.01.2009