Есе
Не-Сапфо
Між нами відстань у більш ніж двадцять п’ять століть. Між нами сотні війн, тисячі правителів та мільйони мрій. А переді мною лежить стара, пошарпана хрестоматія з зарубіжної літератури, відкрита на 146 сторінці, саме там, де починаються твої вірші…
Ти - уславлена в світовій літературі поетеса, десята Муза, як називав тебе Платон, а я - пересічна другокурсниця, що отримала завдання в університеті і тепер має виконати його, інакше… А втім, ти все одно не зрозумієш, бо що ти знаєш про бали, шкалу оцінювання та болонську систему?
Читаю твій вірш про спіле, червоне яблуко на верхівці дерева, яблуко, до котрого не зміг дотягнутися садівник. Нові думки переповнюють мене, пальці швидко-швидко барабанять по клавіатурі: я намагаюсь викласти свої ідеї, поки вони в мене є, поки не забула… От і все. Есе готове, я щаслива. Гарно написано, сподіваюсь, викладач оцінить мій талант. От дурепа. Скільки разів казала мама: «Вчитуйся у завдання!». Еге ж… Я згадую про це лише тоді, коли вже наламала дров та ще й витратила на це купу часу. Тема есе інша… Добре, що хоч стиль викладання вільний, якраз для мене. Повертаємося до наших баранів.
Ти оспівувала почуття, оспівувала ніжне й пристрасне кохання, в тому числі і жінки до жінки. І чому на лекції я сміялася? Не дуже це і смішно. До речі, на відміну від тебе, я вірю в Творця. І мені твого внутрішнього світу ніколи не зрозуміти… Ти розмовляєш з джерелом, а я розмовляю з нормальними людьми. Надихавшись улюблених пелюсток троянд, ти мариш німфами, а я просто милуюся Божим творінням. Ти живеш в світі ілюзій, а я дихаю реальністю. Ти поклоняєшся коханню і красі, а я живу для Бога (принаймні, намагаюся). Ти гадаєш, що розумієш природу, але хто знає її краще, ніж Той, Хто її створив?
Ти була популярною. Цікаво, ти хоч колись задумувалася, чому? Врешті решт, ти, за легендою, покінчила життя самогубством, кинувшись зі скелі в море, бо не знала, навіщо тобі жити. Скільки таких було після тебе: Цвєтаєва, Друніна, Єсенін, Цвейг, Хемінгуей, Тютюнник, Хвильовий… І хоча я зовсім не така талановита, як ти та всі вони, я знаю, навіщо я тут.
Твоє життя пронизане тим, що потім назвали любов’ю. Любов’ю до протилежної та власної статі. Їй ти поклонялася, оспівувала палке кохання, сердечні муки, радість і смуток. Ти зверталася до Афродіти, випрошуючи в неї взаємності або сил, з якими ти могла б перебороти ті почуття, що були в тобі. Але ти так і не пізнала Того, Хто є справжньою, щирою Любов’ю.
Тебе називають геніальною. Твоя творчість становить вершину античної лірики. Та я ні за що в світі не хотіла б бути тобою…