Машталер Надія – поетеса нашого села.
Вона в пошуках своєї філософії життя, вона в роздумах, вона в польоті подумок, вона така, як є.
Проза життя
Жити все важче і зайві слова,
Нащо роби із мухи слона?
Що нам поможе у цім дріб’язку?
Совість, як важіль, в зворотнім зв’язку.
На етику, стиль, поведінку в моралі,
Що погано, що добре ? рішати нам далі.
Для цього потрібний постійний контроль,
Де вчинки виконують гідну їм роль.
Ця доріжка,як є, не крива й не вузька,
Її важко намацати навіть зблизька.
Все залежить слова добро і що зло ?
Як реально в душі твоїй поруч лягло.
Як свідомість соратниць на хвилі моралі,
То компасом буде вона й далі.
Застосовуйте вміло розумний ресурс,
Та спрямуйте його на правильний курс.
Щоб не ятрило й не гризло сумління –
В руки бери, ти, кермо управління.
Перо
Щось творити і влучно писати,
Треба сутність у слова впізнати.
Пережити, відчуть наяву
Розмальовану карту свою.
І тоді при думках в сьогоденні,
Я відкину клопоти мізерні.
Стрімко подумки в небо злечу,
А діла на землі залишу…
Хай несуть мене мрії крилаті
Бо стомилась сидіти я в хаті.
Я відмити хочу свою душу,
Хоч не в силі терпіть, але мушу.
До завітної зірки тягтись,
І людям у подяці знайтись.