7. 1941... 1945

Олег Устинов
          У 1941 році фронт наближався до нашого села. Німці ввійшли в село  10 серпня 1941 року. До цього часу із села було вивезено машини, трактори, колгоспні корови, свині, вівці; також вивезено запаси зерна, продуктів, кормів, евакуйовано сім'ї членів партії. Серед них  сім'я Кривоконь Марії Тимофіївни, яка працювала спочатку діловодом Нивотрудівської семирічної школи, а потім вчителькою початкових класів. Люди поспішали зібрати урожай, щоб він не дістався ворогам.

          У селі залишилися старі і діти, жінки замінили чоловіків на робочих місцях, допомагали їм діти. Дуже важкі для села роки. Пішли на фронт 43 жителі:  27 – загинули на різних фронтах, 16 – повернулися з високими нагородами.
   
          Коли німці вступили в село, то були розквартировані по хатах. Щодня людей, що могли тримати лопату в руках, чекала вантажівка, яка відвозила їх на укріплення, що готувались на лінії фронту Широке  – Інгулець. Боїв у селі не було, за виключенням  4-5 лютого 1944 р., коли відбувалось звільнення села. Німці встановили новий порядок у селі, окупанти все робили для того, щоб зламати опір населення, вели облік населення: грабували його, відбирали речі і продукти, обкладали непосильними податками, насильно заставляли працювати на загарбників, забирали молодих  на роботи у Німеччину. Так тривало більше двох років.          

          Наше село Нива Трудова звільняла 5 лютого 1944 р. 34-а гвардійська стрілкова дивізія під керівництвом генерал-майора  Власика Матвія Андрійовича. В цьому бою за наше село загинуло 5 чоловік: капітан Малов Явтух Іванович, рядові  Міхальцев Марк Якович, Шевченко Яків Якович, Скубицький Петро Терентійович, Фоменко Пантелій Іванович.  Перший пам’ятник стояв біля старенької семирічної школи під старою грушею. На тумбі з маленькою зірочкою було написано: «Тут поховані воїни, що полягли за визволення села Нива Трудова». Учні доглядали братську могилу, клали квіти. В 1967 році на честь 50-річчя Великого Жовтня в селі було збудовано новий будинок культури з кінозалом, пам’ятник невідомому солдату, закладено великий парк. Сюди ж було перенесено останки загиблих воїнів. Це було мальовниче місце на центральній алеї парку. Щороку тут проходили урочисті мітинги на честь пам’яті загиблих воїнів. Пам’ятник мав форму обеліска Вічної Слави, вгорі якого була постать солдата-захисника. Школярі вивчали історію села, рідного краю. Часто в школі виступали ветерани війни. З’явилось ще одне добре діло – почали збирати матеріали, експонати для майбутнього музею історії., побуту, культури села. І ось в 1984 році, на честь 40- річчя Великої Перемоги було відкрито музей, а поруч з ним було побудовано Меморіальний комплекс пам’яті. Велику допомогу надали харківські та дніпропетровські архітектори та будівельники. В селі було велике свято. Під почесною вартою військових було перенесено останки воїнів – визволителів.