Зелений Луг – село, якого вже не побачимо на карті України
Зелений Луг. Було на території сільської ради таке чудове село. Райське містечко. Красива природа, луги, ставок. Було …
Після Великої Жовтневої революції в 1918-1919 р.р. селяни з Михайло-Заводського, Апостолового одержали надільну землю колишньої німецької колонії Мазурщини. Нове поселення дістало назву Зелений Луг, бо навколо нього було багато нерозораних лугових земель. У 1929 році в селі налічувалось 72 селянських господарства, які заснували колгосп ХІІІ – річчя Жовтня. Першими до колгоспу подали заяви Семен Кривоконь, Панас Філоненко, Іван Ляшенко, Василь Долобій, Степан Прохватило. В селі з’явилась початкова школа, клуб, крамниця, дитячі ясла, медичний пункт. Село жило, розквітало, зростало. Народжувались малюки, народжувались нові родини, будувались нові хати.
Війна принесла багато горя родинам села Зелений Луг. Під окупацією залишились старі люди, жінки та діти. Вирощували для себе гарбузи, квасолю, кукурудзу, соняшник, буряки. Зеленолужці ще не знали, на що німці здатні. Одна баба винесла в сад під грушу кошелі з грушами та ікони. Німці груші всі забрали, а ікони дерев'яні під склом ногами потрощили на тріски. Даремно, що баба хрестилась і показувала, що це гріх. Вивчаючи архівні документи я помітив, що німці за тиждень поїли всі яйки, порізали свиней і курей. Корів люди ховали в очеретах. Цікаве те, що в селі їх залишилось 16 голів. Вони врятували дітей від голодної смерті. Доглядали за ними всім селом. Годували взимку всім, що змогли заготувати: соломою, бадиллям, сіном, буряком. На корівоньок молилися, як на Бога. Вижили. Тяжко було тим, у кого залишились великі родини, де було багато дітей. Це родина Боярчука Івана Павловича (6 чоловік і родині), Третяк Катерини Матвіївни – 8 чоловік, Шамрай Усті Іванівни – 7 чоловік, Філоненка Панаса Івановича – 9 чоловік, Онуфрієнко Надії – 6, Долобій Параски Дмитрівни – 7, Долобій Євдокії Лаврентіївни – 9, Лукаш Параски Володимирівни – 7 чоловік. Філоненки розповідали, що з муки, якої не завжди вистачало, пекли коржі. Важко було нагодувати та загалом вижити сім’ї, в якій на постачанні дев’ять душ. Багато в селі було непрацездатних жителів. А ще з унікальних архівних документів я дізнався, що під час окупації продовжувалось навчання в школі. Вчителькою була Косолапова Ольга Антонівна. Підручників і зошитів не було, але школу не закривали. У холодні, напівголодні вчились. У селі був фельдшер – Шевелюк Наталя Гнатівна. Лікувала вона травами, інших ліків не було. Вижили, дочекались Перемоги.
І знову колгосп 13 річчя Жовтня і село почали відроджуватись. Колгоспники Зеленого Лугу дали згоду приєднатися до колгоспу імені Димитрова, а в 1965 році утворився радгосп.
Змінилося обличчя села. Рідко який будинок у повоєнні роки вже мав солом’яну покрівлю – більшість вкриті черепицею, шифером, залізом. В усіх будинках сяяла лампочка, було радіо. Розорано цілинні землі навколо села. Поблизу споруджено велику греблю, яка утворила чудовий став, в ньому свіжа вода і завжди багато риби.
Та с початком будівництва свинокомплексу, біля села Зелений Луг почалося будівництво племінної ферми з вирощування племінного поголів’я свиней. В самому селі була ферма №4 з вирощування нетелів для відтворення стада. За ставком роміщено птахоферму. Майже всі жителі села мали роботу на фермі. Згодом ферму та птахоферму закрили.
Рішенням держави було запропоновано переселити все населення до центральної садиби радгоспу – комбінату. Звичайно не всі були згодні залишити свої оселі, але час своє взяв. Переселенцям держава відшкодувала усі збитки. В основному люди переїхали до центральної садиби в Ниву Трудову та село Червона Зірка. В Ниві Трудовій з'явилась вулиця Перемоги, але люди її називають Зеленолузька, на згадку про своє село. Ті, хто не хотів будувати нову оселю - отримали від держави комфортні квартири в багатоповерхівках. Так в серпні 1979 року не карті не стало села Зелений Луг. Але залишились його жителі, сторожили традицій і пам’яті.
Малюнок невідомого автора.