ЛЕСНОЕ ОЗЕРО ЗИМОЙ...
КАКАЯ ТИХАЯ, ПОЧТИ СКАЗОЧНАЯ,
ЛЕСНАЯ КРАСОТА...
НАДОЛГО ЛИ ОНА СОХРАНИТСЯ,
ЕСЛИ СЕЙЧАС ВОКРУГ ОЗЕРО
ГОРОЖАНЕ АКТИВНО СТРОЯТ ДАЧИ...
Малинська справа
Хто в дворі хазяїн? Чи древлянське ми місто? В якій державі ми живемо? Малинська справа дає відповіді на ці питання.
Малинська справа
Змінюються часи, змінюються люди, змінюються й відносини. Раніше люди в СРСР жили за гаслом «рівні права і рівні можливості для всіх і кожного». Нині ж, коли з’явилися заможні люди, стало модно і престижно мати щось таке, чого немає в інших: володіти чимось ексклюзивним, наприклад зіркою на небосхилі, острівцем в океані чи хоча б мисливськими угіддями в Україні.
І нічого тут поганого начебто немає. Приватні угіддя, це ж чудово – один господар, який має достатньо коштів і на біотехнію, і на охорону, і на відтворення, вирішує, скільки дичини добувати і коли.
Якщо з господарською діяльністю все зрозуміло, то із самими угіддями виникає проблема: «Де їх узяти? Та неабиякі, а продуктивні, щоб звір водився, та не далеко від міста!» І тут на допомогу приходять...
приходять гроші, великі гроші! За них можна купити все, навіть те, що не продається. Найпростіший шлях – «позичити» у громадськості. Громадське – належить усім, отже нікому. А з керівництвом товариства мисливців можна домовитись, тим більше що вони бідні й живуть на одну мізерну зарплату. От і залишаються рядові мисливці без рідних угідь, де полювали ще їхні діди, куди вкладено чимало зусиль, праці, турботи, любові до рідної природи.
Зробити це просто. Одну таку схему описали мисливці Шевченківського первинного колективу Малинської обласної організації УТМР, на Житомирщині. Місцеві мисливці звернулися до редакції нашого журналу з надією, що їх почують можновладці, які врешті-решт згадають, що ліси, луки, озера та річки належать народові, громадськості. Мисливці сподіваються, що справедливість буде відновлено і їхні дії послужать прикладом для членів інших мисливських первинних організацій, яких може спіткати така ж сама доля. Редакція «Лісового і мисливського журналу» з’ясувала обставини, за яких виник цей конфлікт. Наші журналісти побували на президії Малинської районної ради УТМР, поспілкувалися з мисливцями й отримали від них документи, що висвітлюють суть цієї справи.
Це, зокрема, звернення первинного осередку до Малинської районної ради УТМР, до депутатів, до прокуратури, а також постанови і рішення Житомирської обласної організації УТМР, Малинської районної організації УТМР, «Малинського лісгоспу АПК», Малинської районної ради, Шевченківської сільради та ін. Отже, пропонуємо вашій увазі документ, де викладено захоплюючі події, а саме одне зі звернень мисливців Шевченківського первинного колективу УТМР, з якого ви зрозумієте історію, крапку в якій досі не поставлено.
Сьогодні ми хочемо звернутися до вас від імені 340 мисливців Малинщини, що на Житомирщині. На сьогоднішній день на Малинщині склалась така ситуація, яка зібрала нас, небайдужих до долі наших дітей, нашої землі та нашої держави. Ми хочемо знати, чому в нас, бідних, але чесних людей, котрі віддають останні гроші на членські внески, відстрільні картки, несуть добровільну охорону мисливських угідь, за свій кошт проводять посіви та підгодівлю звірів, забирають мисливські угіддя та й ще поза нашими спинами. Що може зробити сільський мисливець? Як протистояти цьому беззаконню? Все почалось у 2002 році, коли було укладено Договір № 3/1 на спільне ведення мисливського господарства між ТОВ СМК «Гран-Прі Малин» та головою Малинської райорганізації УТМР П. В. Гаєвським.
Колективу було обіцяно «золоті гори» та 50% ліцензій на добування дичини. Та недовгою була радість, ейфорія швидко закінчилась. Протягом наступних років співгосподар прибрав управління до своїх рук і почав керувати членами нашого колективу і вирішувати, кому бути членом колективу, хто буде привілейований, хто може полювати, а хто ні.
По закінченні строку Договору в 2007 році весь первинний колектив заперечував щодо продовження спільного ведення господарства з «Гран-Прі». Проте керівництво клубу не збиралось залишати наші угіддя, так як вважало, що занадто багато вклало коштів у біотехнію, щоб так просто відмовлятись. За нашою оцінкою, цей «вклад» у мисливське господарство – мізерний, а наші моральні і матеріальні збитки – величезні. Тому ми звернулись за допомогою до президії Малинської райради УТМР, Житомирської облради УТМР, Всеукраїнської ради УТМР. Нам було обіцяно необхідну підтримку.
Всупереч обіцянкам з’явився додаток до Договору за № 3/2 від 11.10.07 р. щодо продовження до 2010 року спільного ведення господарства із СМК «Гран-Прі Малин», який був затверджений Житомирською облрадою УТМР. Вже кілька років ми намагаємось зустрітись із членами цього приватного клубу, щоб обговорити причини конфлікту та, можливо, пом’якшити відносини. Але зустріч так і не відбулась з невідомих для нас обставин. Навпаки, ми чуємо тільки погрози і бачимо загострення конфлікту.
9 квітня 2009 року ТОВ СМК «Гран-Прі Малин» подає на розгляд прохання до президії Малинської райради УТМР щодо відмови УТМР від мисливських угідь Шевченківського ПК площею 3000 га на користь «Гран-Прі Малин». Первинний колектив, натомість, і гадки не мав, що коїться за їх спинами. Та дякуючи членам президії було одностайно відмовлено приватному клубу. Але вже на другий день президія Житомирської облради УТМР добровільно відмовляється від подальшого користування мисливськими угіддями («Восівсеке» та «Омельянівська дача») загальною площею 3881 га на користь ТОВ СМК «Гран-Прі Малин», про що свідчать відповідні документи, а це вже є грубим порушенням Статуту УТМР. 17 квітня 2009 року «Житомироблагроліс» в листі № 125 також відмовляється від своїх угідь загальною площею 1749 га на користь СМК «Гран-Прі Малин». 18 квітня 2009 року ДП «Малинський лісгосп АПК» листом № 87 дає згоду щодо закріплення мисливських угідь на території Недашівського лісництва за «Гран-Прі».
Процес, як-то кажуть, пішов, і зупинити його ніхто на в змозі. Не можемо ми себе захистити, бо немає за нами підтримки голів району та області, тому змушені були звернутись до правоохоронних органів, сподівались, що вони допоможуть розібратись в цьому свавіллі. Відповідь у листі за № 07/4-1725-09 від 23.06.09 р. Житомирської обласної прокуратури була така: «Рішення про відмову Житомирської облорганізації УТМР від мисливських угідь прийняте в межах компетенції, встановленої Статутом, і не суперечить вимогам ст. ст. 22, 23 Закону України «Про мисливське господарство та полювання». З
а таких обставин підстави для прокурорського втручання відсутні. Якщо ви вважаєте, що рішенням обласної організації УТМР про відмову від користування мисливських угідь порушені ваші права на полювання, ви маєте право звернутись до суду». Отакої, що тут скажеш...
У цю ж саму халепу потрапили і мисливці, котрі мешкають у Малині. Позаяк міської первинної ор¬ганізації вже немає, то більшість із них закріплена за сільськими осередка¬ми. Так-от, шановні малинські ми¬сливці, якщо ви звикли полювати в урочищах «Кругле» чи «Мокре», то можете забути про це. Там нині повноправні господарі зі столич¬ної «Призми», котрі взяли в довгострокове користування мисливські угід¬дя «від Горині аж до Буків» – най¬кращі і найбагатші в районі, на Вороб'ївщині на цілих 25 років закріпився «Світ прогресивних тех¬нологій», у Пиріжках та Баранівці полюють на кабанчиків та іншу дичину власники СМГ «Тетерів». Є свої господарі і в угіддях під Ворсівкою. І це тільки на Малинщині. Але ситуація з мисливськими угіддями не краща і в інших регіонах України, де державна власність продається, як картопля зі свого городу. На сьогоднішній день ми бачимо аналогічні приклади на Київщині та Закарпатті, Чернігівщині та Сумщині, коли ось такі «бізнесмени» купують право користування угіддями, після чого в лісі вже не ступає нога пересічного громадянина, а товариства мисливців і рибалок стрімкими темпами зникають з мапи України. Ми маємо надію, що є люди, патріоти своєї землі, які вміють тверезо думати, бути далекоглядними, які хочуть і можуть захистити себе, нас, наших дітей та онуків від свавілля, що, як пандемія, розповсюджується по всій Україні.
З 29 вересня така організація, як Українське товариство мисливців і рибалок припиняє своє існування на території Малинського району. Це сталося внаслідок того, що голова Малинської районної організації УТМР не був зацікавлений, щоб мисливські угіддя району були закріплені за громадською організацією і місцеві мисливці могли вільно займатися мисливством на своїй землі. Звернення мисливців первинних колективів цього району до президії райради УТМР, облради УТМР, сільрад, прокуратури не зупинили цього руйнівного процесу, який сьогодні вже став незворотним. Це відбувається і в інших районах та областях. Можливо, мисливцям досить сидіти й надалі склавши руки і спокійно спостерігати за тим, як їхні права, права громадян України, мисливців, знищують, відверто нехтуючи законом. Можливо, щось треба робити, вводити вакцину під назвою «справедливість і право» в ослаблений організм мисливського господарства, щоб задушити «пандемію» раз і назавжди.