ЗИМА. ОПЯТЬ В ГОРОД ПРИШЛА ЗИМА
С МОРОЗАМИ И СНЕЖНЫМИ ВЬЮГАМИ...
А ГДЕ-ТО ЕСТЬ СТРАНЫ, ГДЕ ВЕСЬ ГОД
ТОЛЬКО ЛЕТО И КАЖДЫЙ ДЕНЬ СОЛНЕЧНОЕ НЕБО.
НАВЕРНОЕ ПОЭТОМУ НАШИ ЛЮДИ ТАК ЧАСТО
ЕДУТ ОТДЫХАТЬ И ГРЕТЬСЯ ТО В ЕГИПЕТ,
ТО В ИЗРАИЛЬ ИЛИ ДРУГИЕ АРАБСКИЕ СТРАНЫ.
-----------------------
Чи є цигани в Малині?
УКРАЇНСЬКІ ЦИГАНИ
Цигани — вихідці з Індії. З’явилися вони в Європі на початку 14 століття, в Україні - на початку 15 століття.
За переписом населення Російської імперії 1887 року, в Україні нараховувалося 12 тисяч циган. У 1922 році було зареєстровано 60 тисяч представників цього народу.
Спад чисельності циган за переписом 1972 року (9 тис.) пояснюється багатьма вченими як наслідок нацистського геноциду щодо циган у 1933 - 1944 роках. За даними директора Варшавського музею борців гетто Міріам Нович, на території Росії, України та Криму жертвами геноциду стали 300 тисяч циган. У м. Сімферополі в ніч на 24 грудня 1941 року було розстріляно 800 чоловіків, жінок і дітей. Історик Й. Теккенбаум стверджує, що в роки другої світової війни загинуло 500000 циган. Це одна з причин падіння чисельності циган в СРСР. Причиною зменшення їх в Україні є переселення в Сибір у часи репресій З0-40-х років нинішнього століття.
Цікавими, порівняно з даними статистики 1922 року (60 тисяч циган), є дані ЦСУ 1926 року, які свідчать про те, в що в Україні у 1926 році проживало 13678 циган. 81,3% циган України були селянами і членами дев’яти циганських колгоспів. З них 70% були кочівниками, які перейшли до осілого способу життя. Це - 7700 чоловік. В тому ж році, за даними ЦСУ, в СРСР було 25 циганських колгоспів. В Україні вони становили 36% (9 колгоспів) від усіх циганських колгоспів у СРСР.
23 лютого 1927 року ВУЦВК РН УРСР видав постанову про допомогу кочуючим, які виявили бажання перейти до осілості. Для виконання цієї постанови була розроблена спеціальна “Інструкція про проведення міроприємтсв економічного та організаційно-адміністративного порядку для допомоги переходу кочуючим циганам для осідлого життя та втягування їх в трудові процеси”. У тому ж році на вільних землях колонізаційного фонду оселилося 500 циганських родин.
Згодом перехід до осідлості припинився і почався розпад циганських колгоспів. Цигани почали залишати свої оселі і повертатись до кочівлі.
1929 році в Україні почалася кампанія насильницького зарахування в колгоспи. Це торкнулося й тих циган, які перейшли до осілості. Показовим прикладом є історія табору, що постраждав від неправильної політики колективізації в 1936 році в Переяслав-Хмельницькому районі.
З поданих вище статистичних даних видно, що з 1917 по 1929 рік відбувався перехід до осілості. У 1929 році цей процес припинився і почав іти на спад. У тому ж році для вирішення питань економічного і культурного розвитку циганського населення України було проведено ряд місцевих та Всеукраїнську конференцію трудящих циган. На конференції зазначалося, що тим, хто бажає займатись хліборобством, потрібно допомогти оселятися “компактними масами”.
У 1925 році група циганської інтелігенції Москви звернулася у відділ національностей ВЦВК з проханням посприяти затвердженню статуту Всеросійської спілки циган і одержанню субсидій на організаційну і культурну роботу та перехід до осілого життя і продуктивної праці.
Метою діяльності Спілки були (згідно її статуту) загальнокультурна і організаторська робота серед циганського населення, в тому числі — й на Україні. Для координації цієї роботи було створено центральне управління і президію Спілки. У Спілці працювали три відділи: організаційний, культурний і виробничий. Спілка діяла 19 місяців і була ліквідована через порушення нею фінансової діяльності.
За ці 19 місяців було організовано 3 циганські школи (із загальною кількістю учнів 85 чоловік), відкрито два червоних куточки при робітничих клубах, один гурток по ліквідації неписьменності. За свідченнями акад. О. П. Бараннікова, була спроба розпочати роботу Спілки в Україні, але вона не увінчалася успіхом через пасивність українських циган і нерозуміння ними цілей Спілки.
Наприкінці 20-х років друкувалися циганомовні журнали “Романи зоря” (“Циганська зоря”) та “Небо дром” (“Новий шлях”), які на початку 30-х років були закриті. Редактором журналів був уродженець м. Золотоноша Черкаської області Олександр Германо, циганський поет і журналіст.
У чому полягали причини прагнення циганів до осілості та повернення їх знову до кочівлі? Розглянемо причини, які викликали кочівлю циган в Європі. Циганська кочівля є породженням соціально-економічного укладу Європи в 14-15 ст. - феодалізму, що не давало змоги перейти до осілості через приватну власність на землю. У країнах, де циганське населення було значним (Румунія, Угорщина, Річ Посполита, Російська імперія), до попередньо названої причини слід додати кріпосне право.
Будучи породженням цих явищ, кочівля призвела до виникнення тих змін у світогляді та соціальному устрої циган, які лягли в основу циганської ідеології і були перешкодою при переході до осілості (якщо і виникала така можливість). Це не що інше як так званий етнічний рецидив, тобто повернення ряду поколінь до звичаїв, інтересів і традицій предків чи їх інтерпретація.
Тих циган, які хотіли вести осілий спосіб життя, одноплемінники вважали “зрадниками”, “не циганами”. Відмінності менталітету народів іноді породжують між ними відчуженість і настороженість, а часом — і ворожість. Кочівля не давала циганам змоги оволодіти тими ремеслами та писемністю, яка можлива була при осілому способі життя і при контактах з людьми інших професій, які володіли знаннями з певних ремесел. Загалом, цигани не були ні в минулі століття, ні в першій чверті XX ст. тим народом, що мав агрономічні знання, як, скажімо, росіяни, українці, поляки. Неписьменність не давала їм змоги інтегруватися в суспільство.
Слід наголосити, що низька освіченість їх була наслідком кочового способу життя.початку XX ст.)
Розселення циган по різних регіонах не дає повної картини їх етнічної номенклатури. Для необізнаних вони видаються однаковими в різних областях. Розглянемо етнічну номенклатуру циган по географічних зонах і адміністративних територіях.
На Закарпатті проживають такі групи циган: словацькі рома (нащадки переселенців початку XX ст.), келдераре, унгріко рома (вихідці з Угорщини). Ці цигани проживають компактними групами. Найбільшими їхніми поселеннями є циганські селища у м. Мукачевому, у Виноградівському, Берегівському та Ужгородському районах Закарпатської області. Найбільше їх проживає у Виноградівському районі, найменше — у Воловецькому.
На українському Поліссі проживають такі циганські групи: расейці (вихідці з південної Росії на початку XX ст.), ловаре і невелика частина циганського старожитнього населення України — серви. Основні місця компактного розселення расейців — Прилуки, Ніжин, Чернігів, Остер. “Ловаре мають свої компактні поселення в Житомирі (район Богунія), селі Тетерівка Житомирського району, в м. Малин. Найбільше серед циган Житомирщини — представників групи ловаре. Представники старожитнього циганського населення України — серви — живуть розсіяно невеликими групами серед представників інших етногруп. Для них характерне проживання у великих містах Житомирської і Чернігівської областей (міста Чернігів, Житомир, Коростень, Малин).
Київська область в основному представлена групою сервів, більшість яких мешкає в Києві. На початку першого і другого десятиліть XX ст. припадає найбільша хвиля кочівлі: Найбільше таборів проходило через м. Володарка Київської області з півдня Поділля в Росію та на Слобожанщину. Така ж хвиля кочівлі повторилася в 50-тих роках XX ст.
Одним із значних “перевалочних пунктів” у 1946-1948 рр. на шляху циганських таборів було м. Біла Церква.
Зараз у м. Біла Церква проживає також група циган-келмишів, яка з групою переселених циган із Поліського останнім часом підтримує тісні контакти.
У Черкаській області, на відміну від Київської, келмиші живуть не в містах, а в циганських селах, які виникли в 60-х роках XX ст. В основному це Смілянський район. У м. Сміла проживають цигани-серви, вихідці з Чернігівської області.
Полтавська область “представлена” циганами-расейцями і сервами. У 1987 році у зв’язку з переселенням населення з районів, що постраждали від аварії на ЧАЕС, самостійно переселилися цигани-серви з Чернігівської (м. Остер, Ностівка, Ніжин) та Житомирської (м. Коростень, Малин, Овруч) областей у м. Миргород, Лубни.
Миколаївська, Кіровоградська, Донецька області заселені циганськими родами етно-групи серви.
Кримські цигани-кримцї — найменш чисельна етнічна група. Вони здавна проживали в Криму, де запозичили багато елементів з діалекту кримсько-татарської мови. У часи репресій, крім кримських татар, були депортовані з Криму і цигани. Нині етногрупа кримців розселена по всій території України. Основні місця їх проживання — великі індустріальні міста.В Одеській області проживають серви і представники вихідців з Німеччини — циганська етногрупа сїнті; на півдні Одещини мешкають молдавські цигани. Ці ж групи проживають і на півдні Вінницької області.
Розселеність циган серед інших національностей накладає свій відбиток на їх рід занять, рівень життя та стан циганської мови та її діалектів.
Багато дітей-циган повноцінної освіти не отримують. Причина цього криється в ряді факторів, зумовлених історією циган та історичними колізіями XX ст. Першим і основним фактором є те, що старше покоління неписьменне, що є наслідком кочівлі. На цей фактор накладається і традиційна багатодітність циганських родин. Дітям доводиться витрачати багато часу на домашню роботу і догляд за молодшими дітьми, в той час, коли батьки добувають засоби для утримання сім’ї. Змалку діти привчаються до заробітків.
Географічна зональність, наприклад, Закарпаття не дає можливості працевлаштування для жителів області. Через це багато закарпатських циган виїздять в інші міста. Протягом п’яти останніх років циганські сім’ї Закарпаття в теплу пору року постійно мігрують в м. Київ, перебуваючи в районі залізничного вокзалу. Вдень циганчата їздять у міському транспорті, випрошуючи милостиню, і часто здійснюють вчинки, що не схвалюються ні Богом, ні людьми. До 1990 року “маятникова” міграція була характерною для циган Закарпаття, Волині та півдня Вінницької області. Час року, на який припадає ця міграція, — це ті місяці, коли в школах триває навчання. Неспроможність батьків дати дітям освіту та багатодітність змушують циган виїжджати на заробітки з дітьми. У 1986—87 роках велика міграція циган була пов’язана з тим, що виникла можливість заробити кошти на збиранні врожаю в Житомирській та Київській областях.
Проблемами циган України є низька освіченість, низький рівень життя, втрата рідної мови, відсутність кадрів для викладання роман та пов’язані з цим проблеми інтегрування в суспільство, правова незахищеність.
В Одесі засноване міське товариство ромів - основна мета діяльності цього товариства — збереження мови та видавнича діяльність. В Одеській області (у м. Ізмаїл) у 1995 році було створено циганську громадську організацію.
У Києві ініціатором створення циганської організації став Грищенко Микола Євтухович (Євтейович). - “Романіпе” (Циганство). У Києві заснована також обласна організація “Форум ромен Українатор” (Форум циган України). Мета і завдання цих організацій — збереження культури і мови. Взагалі, головним напрямом діяльності всіх циганських організацій є збереження мови і культури циган, інтегрування їх у суспільство і підвищення освітнього рівня. Особливо потрібно сказати про нове в циганському громадському русі на Україні - створення асоціації молодих ромів у Києві. Ця молода організація була зареєстрована наприкінці 1995 року. Вона - єдина в Україні молодіжна циганська організація. У союз об’єдналася молодь віком від 16 до 25 років. Основні напрями її роботи - вивчення іноземних мов і підготовка циганської молоді до вступу у вузи, створення курсів по вивченню циганської мови і літератури, правовий захист циган, працевлаштування і допомога в створенні робочих місць для циганської молоді, налагодження зв’язків з навчальними, науково-дослідними закладами по збору матеріалів з історії, культури, мови циган для створення на основі наукових даних підручників циганською мовою. Кінцева мета Союзу — створення циганських шкіл, підготовка спеціалістів з циганської культури і створення кафедри циганознавства на базі вищих навчальних закладів.
В Україні працює Київський циганський державний театр “Романс”. Директор - Крикунов Ігор Миколайович. На Закарпатті при циганському товаристві існує ансамбль “Романяк”. В Ужгороді - циганський дитячий колектив “Іренка”.
Були спроби розпочати таку роботу в Самборі. Ініціатор із Самбора Ф. Ф. Андраш зібрав колекцію письмодруків, побутові речі, гравюри і побутові фото циганської тематики. У 1993 році у Самборі діяла тимчасова виставка “Циганськими дорогами”. Донецький обласний краєзнавчий музей провів ряд етнографічних експедицій по циганських таборах області. Зібрано було невелику кількість цінних експонатів, проведено польові записи.
Були спроби провести таку ж роботу в Павлівському та Коростенському музеях.
У Білоцерківському державному краєзнавчому музеї зберігається багатий матеріал про культуру циган. Музеєм в науково-дослідній та масовій роботі багато уваги приділяється вивчейню і популяризації історії та культури циганського народу.
Так, з 1992 року фонди музею систематично поповнюються експонатами з історії циган. У музейну збірку входять колекція циганської періодики країн світу (газети, журнали), книги, матеріали, що відображають побут народу (одяг, кінська збруя, знаряддя праці та ін.). Особливо виділяється колекція картин циганських художників, до речі, єдина на Україні. Серед експонатів найбільший інтерес становить табірна ікона, знайдена в м. Луцьку в 1991 році.
Музей має документи ООН, Ради Європи з проблем циганів та інших кочових народів Європи. За останні роки проведено ряд досліджень з питань релігії, розселення, фольклору циган.
У 1993 році в Білоцерківському державному краєзнавчому музеї вперше в історії України і колишнього СРСР була підготовлена і проведена виставка “Безсмертя пісні кочової” (про культуру та історію циган України й світу)