ДАЧНЫЙ ДОМИК ОКОЛО ОЗЕРО ,
НЕВДАЛЕКЕ ОТ СЕЛА ВОРСОВКА.
КРОМЕ ТАКОГО ДОМИКА У ОЗЕРА
СТОЯТ И ДВУХЭТАЖНЫЕ ДОМА
НЕ ТОЛЬКО МАЛИНЧАН, НО И КИЕВЛЯН...
Топоніми Малина
Топоніми Малина.Нехай знають про наше місто
Топоніми Малина
праця журналіста Євгена Грищенко
патріота Малина
Аеродром — так в 50-70-х рр. ХХ ст. називали район вулиці Кутузова та прилеглих
до неї вулиць і провулків у зв’язку з безпосередньою близькістю до аеропорту та
злітної смуги, звідки здійснювались польоти літаків за маршрутом
Житомир-Малин-Народичі та якою користувалась сільськогосподарська авіація. Зараз
Аеродромом називають земельні ділянки малинчан, розміщені в районі колишньої
злітної смуги. До речі, цей топонім, лише трохи у видозміненому вигляді,
використовувався офіційними властями. Так, рішенням міськвиконкому від 5.09.1973
р. автобусна зупинка «Вулиця Островського» була перейменована в зупинку
«Аеропорт».
Багно — досить уживана до 70-х рр. ХХ ст. назва частини мікрорайону паперової
фабрики на околиці міста, що знаходиться південніше вулиці Потіївської (сучасна
вулиця Чехова та прилеглі до неї). Виникла в 50-х рр. ХХ ст. під час масової
забудови території, що «потіснив» лісовий масив, й походить від назви
однойменної рослини, яка була в ньому широко поширена.
Банкнотка — новий топонім, що виник порівняно недавно (в 90-і роки XX ст), після
пуску в дію фабрики банкнотного паперу. Називають так новий житловий мікрорайон,
що прилягає до підприємства й забудовується ним та КП «Папірбуд».
БАМ — з’явився у 70-х рр. ХХ ст., коли дослідно-експериментальний завод розпочав
зводити житловий мікрорайон з багатоповерхових будинків по вулиці Огієнка. У той
час почалось і будівництво широко розрекламованої Байкало-Амурської магістралі.
Звідси запозичена назва, що стала топонімом і широко вживається малинчанами. До
речі, на клопотання адміністрації ДЕЗу міськвиконком рішенням від 10.12.1987 р.
автобусній зупинці біля цього житлового масиву дав назву «Новозаводська», але и
досі її називають не інакше як «Бам».
Білий дім — так у народі прозвали будинок в центрі міста, в якому розміщено
районну державну адміністрацію, районну та міську ради, інші офіційні установи.
Назва, по аналогії з Білим домом у Вашингтоні, де знаходиться уряд США,
з’явилась у 1994 р., коли будову було здано в експлуатацію.
Бобонець — старовинна назва частини зеленої зони міста на західній його околиці,
яка й зараз уживається місцевими старожилами. Нині на цій території частково
знаходяться вулиці Шевченка, Л. Українки, Грищенка, Лісна. Назва виникла в XIX
столітті.
Бобри — старовинна назва частини міста в районі сучасних вулиці Котовського,
провулку Винниченка та 1-го провулку Шевченка вздовж річки Ірші. Відома з XIX ст
й походить, швидше за все, від того, що житла місцевих жителів, як боброві
хатки, тулилися на схилі поблизу старого русла річки.
Бойкова гора — так називають пагорб неподалік від Малина із західної сторони в
центрі Бобонця, де стоїть будинок лісника. Названа так за прізвиськом місцевого
лісника Івана Костюченка, чий вітчим Бойко проживав тут з сім’єю в 30-50 рр. ХХ
ст.
Больниця — район, що примикає до лікарні, переважно той, що знаходиться на
перехресті сучасних вулиць Суворова та Бондарик.
Букач — назва урочища, розташованого на правому березі річки Здрівлі поблизу
села Ворсівки на автошляху Малин-Радомишль. Малинським топонім став у 80-х рр.
ХХ ст., коли тут утворилось садово-городнє товариство паперовиків, яке й узяло
собі за ім’я назву урочища.
Вертьоби — урочище в зеленій зоні міста поблизу держлісгоспу з лівої сторони від
автошляху на Радомишль. Назване так через горбистий ландшафт урочища.
Воєнний городок — так аж до 70-80-х рр. ХХ ст. називали район сучасних вулиць
Фрунзе, Мічуріна та 30-річчя Перемоги в тій частині, де вони сусідять із заводом
«Прожектор». Назва виникла в результаті дислокування тут у другій половині 30-х
рр. ХХ ст. військової частини. Нині топонім Воєнний городок означає лише
територію, на якій розміщені два старі триповерхові житлові будинки.
Вокзал (або станція) — народні назви мікрорайону, що примикає до залізничної
станції Малин. («Де живеш? — На вокзалі»).
Г;ле — старовинна назва місцевості (відома як мінімім із кінця XIX ст), де нині
міститься нове міське кладовище. Походження назви поки що не вияснене. Можливо,
так називалось болото, що містилось тут.
Гамарня — урочище, частина зеленої зони міста Малина, державний ландшафтний
заказник місцевого значення «Урочище Гамарня». Тут на садибі, де в XIX ст.
проживала сім’я видатного дослідника-етнографа М.М. Миклухо-Маклая, нині
розташований Малинський лісотехнікум. Територія заказника «Урочище Гамарня»
складається з лісового масиву — 336 га та Малинського водосховища — 795 га.
Глинище — назва місцевості біля лісового масиву в районі вулиці Грищенка, що
сусідить з Бобонцем. Активно вживалась наприкінці XIX та початку XX ст. Походить
від того, що тут є поклади глини, яку місцеві мешканці копали для господарських
потреб.
Голопузівка — старовинна назва окраїни міста, що розташована за
дослідно-експериментальним заводом (в районі сучасних вулиць Крилова та
Комінтерну). Походить від того, що тут жила міська біднота.
Г;род — так називають малинчани центр міста. Ще й сьогодні багато малинчан
говорять «іду в город», «ходив у город», тобто в центральну частину Малина —
переважно в установи й магазини, що знаходяться на Соборній площі або поблизу
неї.
Городище — назва частини міста,що до включення у межі Малина (1974 р.) становила
собою село Городище.
Денисівка — так до війни та ще й у повоєнні роки називали мікрорайон паперової
фабрики на правому березі річки Ірші, який тоді складався з невеликої кількості
будинків, що розташовувались переважно вздовж вулиці Радомисльської (нині
Гагаріна). Навіть листи тамтешнім мешканцям адресувались так: Малин, Денисівка.
Назва пішла, за переказами старожилів, від імені Дениса, який першим ще до
революції оселився на цих землях.
Дівоча ямка — так у повоєнні роки (до 70-х) називали місце на річці Ірші, нижче
від фабричної греблі (між нинішнім мостом і місцем, де був старий), в якому
відпочивали й купались діти та підлітки.
Дубина — старовинна назва мікрорайону, що міститься в кінці вулиці Котовського
поблизу старого міського кладовища — від греблі Малинського водосховища до
вулиці Шевченка. Назва походить від того, що колись це місце було заросле
дубами.
Єврейський пляж — місце з лівого боку на річці Ірші, нижче по течії від
фабричного мосту, в районі урочища Липки, одне з місць відпочинку малинчан.
Європа — старовинна назва частини міста, що примикає до села Малинівка. Виник у
XIX столітті, коли Малинівку заселили спочатку німецькі, а потім чеські
колоністи — вихідці з Європи. Нині топонім практично не вживається.
Задрипанка — старовинна народна назва нинішньої вулиці Чкалова та прилеглих до
автостанції вулиць. До 1922 р. вживалася навіть в офіційних документах. Тоді це
була окраїна міста.
Зайфертова гора — колишня назва місцевості, де нині знаходиться СПТУ-36 та
районне управління газового господарства. Назва походить від імені колишнього
власника цих земель. Назву цю знаходимо й у офіційних документах, зокрема в
рішенні міськвиконкому від 23.12.1971 р.
Здривля — річка, права притока р. Ірші. Здривля повністю протікає в межах
району, її довжина 21 км. В Іршу впадає поблизу міських водоочисних споруд.
Іржа — колишня назва річки Ірші. Назву отримала у зв’язку з відтінком води, який
має рудий колір через поклади ільменіту в річці, який добувають нині в
Іршанську. З плином часу звук «ж» трансформувався в «ш» і назва набула сучасного
вигляду. Однак місцеві старожили й нині часом називають річку Іржею. А деякі
рибалки вірять у старе повір’я, що риби у річці мало, бо її «з’їла іржа».
Ірша — (колишня назва — Іржа, що трансформувалось з роками в Іршу) — річка, ліва
притока ріки Тетерів. Протікає в Червоноармійському, Володарськ-Волинському,
Коростенському і Малинському районах, частково в Київській області. Бере початок
поблизу села Івановичі Червоноармійського району, у Тетерів впадає недалеко від
села Кухарі Іванківського району Київської області. Загальна довжина річки 136
км (в межах району 67 км), глибина — від 30 см до 4,5 м., площа басейну 3370 кв.
км. На ній знаходяться місто Малин, селища міського типу Іршанськ, Чоповичі та
Граніте, споруджені водосховища — Іршанське, Дворічанське, Малинське. Вода з
Малинського водосховища надходить у водогін міста, використовується для
технологічних потреб паперової фабрики та інших підприємств.
Ковальове — довоєнна назва місцевості на окраїні міста в мікрорайоні
паперовиків, яка простягалась від нинішньої кінцевої автозупинки по вулиці
Чорновола (колишня Войкова), де стояв останній будинок, до річки Ірші в напрямку
автопідприємства. Включала в себе частину дубового лісу й луг. Походження назви
точно не відоме. Швидше за все походить вона від місцевого мешканця, який або
займався ковальською справою, або носив відповідне прізвище.
Козленкова гора — місцевість, на якій нині знаходиться частина вулиці Чорновола
поблизу двоповерхових будинків №№11-12 та пішохідного переходу до СШ № 4. У
цьому місці колись у напрямку до річки Ірші існував яр, на краю якого «мешкав
дід Козленко», від прізвища якого й пішла назва.
Коса — місце на Малинському водосховищі, поблизу фабрики банкнотного паперу, з
трьох боків оточене водою.
Красне озеро — водойма в урочищі Липки поблизу вулиці та провулка Чорновола
(Войкова). Виникло на місці колишнього русла річки Ірші. Раніше було одним з
найулюбленіших місць для відпочинку й риболовлі, нині — заросле.
Круг (Малинівський круг) — назва району, що примикає до автодорожньої розв’язки
на перехресті вулиць Грушевського, Мирутенка та Огієнка. Топонім з’явився
наприкінці 80-х рр. ХХ ст. і певною мірою замінив собою топонім Малинівка.
Кузнище — назва місцевості, нині затопленої Малинським водосховищем, що
знаходилась поблизу русла річки Ірші й межувала з Руднею. Відоме принаймні з XIX
ст. Назва місцевості походить від того, що в ній були розташовані кузні, в яких
виплавлялось залізо з руднянської руди і кувались сільськогосподарський реманент
та інші вироби.
Лагер — місце між вулицями Чорновола (Войкова) та Барміна, на ньому, зокрема,
був побудований дитсадок «Лісова казка». Після Великої Вітчизняної війни (до
1948 р.) тут розміщувався табір для військовополонених, які відбудовували
паперову фабрику та місто. Нині топонім вживається рідко, переважно старожилами
мікрорайону паперової фабрики.
Липки — урочище на правому березі річки Ірші в районі вулиці Чорновола
(Войкова). З’явився у 60-70-х рр. ХХ ст. і походить від породи висаджених тут
дерев. Улюблене місце відпочинку жителів міста, які мешкають в мікрорайоні
паперової фабрики.
Малинівка — назва частини міста (вулиці Мирутенка, Малинівська та ін.), яка до
включення у міську смугу (1974 р.) входила до складу села Малинівки. Нині
вживається рідко, хоча топонім Малинівка зберігся у назві автобусної зупинки на
маршрутах, що ведуть до залізничного вокзалу.
Малинське водосховище — див. Малинське море. Малинське море — так називають
Малинське водосховище, зведене на річці Ірші у 80-х рр. ХХ ст., яке стало
улюбленим місцем відпочинку малинчан.
Мельниця — у 50-70-х рр. ХХ ст. XX ст. так називали район вулиці
Червоноармійської, частини вулиць Островського та Фрунзе, які знаходяться
поблизу нинішнього комбікормового заводу. Раніше тут розташовувався міський
млин.
Михайлівка — старовинна назва окраїни Малина (від СШ № 3 до старого міського
кладовища), нині вул. Шевченка, названа на честь Михайла Миколайовича Миклухи —
брата всесвітньо відомого вченого-мандрівника М.М. Миклухи-Маклая, який проживав
тут у XIX ст. і володів цією частиною міста. Вживається й нині.
Мишівка — старовинна назва частини міста на північ від Млина. Нині це район
вулиці Островського. Широко вживалася в XIX та в першій половині XX ст.
Походження назви невідоме.
Міщани — так на початку XX ст. називали частину нинішньої вулиці Кримського від
центру міста до ветбаклабораторії та прилеглий житловий мікрорайон. Походить
назва від соціального стану тутешніх мешканців та колишньої назви вулиці —
Міщанська.
Навітенська земля — урочище, один з найдавніших відомих топонімів Малина поряд з
Пригорівською землею та Чаплинською землею, перша писемна згадка про які
датується 1445 роком. Місцезнаходження урочища сьогодні невідоме.
Папіна гора — місцевість біля річки Ірші в районі вулиць Набережної та Кутузова
поблизу Скали. Нині забудована приватними будинками. Назву отримала від родини
працівників паперової фабрики Папіних, що в повоєнні роки проживала тут, та
пагорба, який підкреслювався ще й прилеглим яром.
Поляна — так називали в довоєнні роки (а старожилами подекуди ця назва
вживається й зараз) місцевість, що знаходиться між залізничним переїздом по
вулиці Потіївській і паперовою фабрикою, — вулиця й провулки Богдана
Хмельницького, Герцена, Гончарова. Раніше на місці сучасних вулиць Чехова та
Петровського ріс ліс, який підступав і з боку фабрики банкнотного паперу, через
що згадана місцевість дійсно була мальовничою поляною поблизу річки, звідки й
назва.
Посьолок — назва житлового мікрорайону каменедробильного заводу по вулиці Героїв
Малинського підпілля. З’явилась в 60-х рр. ХХ ст., коли тут почалась забудова.
Пригорівська земля — урочище, один з найдавніших відомих топонімів Малина поряд
з Навітенською землею та Чаплінською землею, перша писемна згадка про які
датується 1445 роком. Місцезнаходження урочища сьогодні невідоме.
Прожектор — топонім, що з’явився у 80-х рр. ХХ ст. і походить від назви
промислового підприємства. Замінив топонім Воєнний городок.
Рудня — старовинна назва частини міста на захід від старого міського кладовища
зліва вулиці Шевченка, що межувала з Бобонцем. Відоме з XIX ст. (можливо,
топонім існував і раніше). Як згадують старожили, в старі часи мешканці сіл
Острів (нині затоплене Малинським водосховищем), Гамарня та Щербатівка, йдучи
босоніж у Малин на базар або в церкву і добравшись до Рудні, взувалися,
відзначаючи цим, що вступили у місто. Щодо походження назви, то існує згадка про
те, що тут колись добували руду, з якої плавили залізо, а з нього у кузнях — над
річкою Іршею у місцині під назвою Кузнище — кували різні вироби для
господарських потреб. І нині земля в городах поблизу водоочисних споруд мас
рудий відтінок, що свідчить про залягання тут болотної руди. Існують також
перекази про те, що напередодні революції землю в Рудні купив якийсь німецький
підприємець, аби добувати руду, але в 1917 р. після збройного повстання виїхав з
України, не здійснивши задумане.
Селище Міщенко — штучний топонім, що виник на початку 2001 р. для заміни в
офіційних документах топоніма Царське село. Назва походить від назви вулиці,
розташованої в цьому мікрорайоні. Поширення в практиці топонім не знайшов.
Скала — місце на річці Ірші поблизу вулиці Набережної, де на поверхню виходить
велика гранітна брила.
Станція — див. Вокзал.
Струга — урочище, розташоване на правому березі р. Ірші на південь від
колишнього с. Городище неподалік Малинського каменедробильного заводу.
Традиційне місце відпочинку заводчан та багатьох жителів міста. Тут збереглися
старі гірничі виробки, що тепер затоплені водою, заросли деревами.
Три дев’ятки — спочатку так називали лише крамницю «999 дрібниць», збудовану на
початку 90-х рр. ХХ ст. в центрі міста між Будинком культури та пожежною
частиною. Нині ця назва стала топонімом й означає прилеглу територію разом з
автобусною зупинкою, де тусується малинська молодь.
Туманне озеро — затока на річці Ірші, справа по течії, навпроти колишнього
міського пляжу. Озеро було дуже глибоким, з глибинними джерелами й холодною
водою. Через різницю температур часто було оповите туманом, звідси й назва. У
80-х рр. ХХ ст. озеро засипали в результаті розширення території паперової
фабрики, від нього залишилась нині лише невелика водойма поблизу тепличного
господарства паперовиків.
Угол холостяків — досить часто вживана у 50-80-х рр. ХХ ст. назва місця, де
зараз розташована районна Дошка пошани. Раніше тут стояло приміщення районної
друкарні та редакції, біля якого вечорами збиралась молодь перед танцями. В
50-60-х рр. ХХ ст. танцювальний майданчик містився у сквері на площі.
Фабрика — частина міста по праву сторону річки Ірші, де розташована паперова
фабрика та житловий мікрорайон паперовиків.
Хрещатик — у 60-70-х рр. ХХ ст. назва перехрестя вулиці Червоноармійської та
Грушевського, де тусувалася місцева молодь.
Царське село — назва житловою мікрорайону, що забудовується індивідуальними
житловими будинками поблизу заводу «Прожектор» та дослідно-експериментального
заводу (сучасні вулиці Каштанова, Косарєва, Жукова, Кучевського, Чернишевського,
Міщенка, Древлянська). Виникла у 80-х рр. ХХ ст. XX ст. й пов’язана з майновим
станом забудовників.
Цегельня — район колишнього цегельного заводу. Топонім замінив Щербівку. Зараз
практично не вживається.
Циганські гори — місцевість неподалік міста, що перетинає шлях з Малина в
напрямку на Нянівку та Черняхів. У 80-х рр. ХХ ст. XX ст під час ремонту дороги
Циганські гори були «прорізані» для випрямлення автошляху.
Чаплінська земля — урочище, один з найдавніших відомих топонімів Малина поряд
Навітенською землею та Пригорівською землею, перша писемна згадка про які
датується 1445 р. Місцезнаходження урочища сьогодні невідоме.
Черемушки — назва житлового мікрорайону по вулиці Лисенка. З’явилась у 60-х рр.
ХХ ст. XX ст., коли тут почалась масова забудова двоповерховими будинками.
Походить від назви відомого мікрорайону м. Москви, що також тоді масово
забудовувався і був відомий на весь СРСР.
Щербівка — місцевість, яку нині займає територія цегельного заводу та прилеглі
вулиці міста. Походить від назви урочища, на якій розташована. Нині одна з
вулиць носить назву урочища (Щербівська).
Щербів яр — яр, що пролягав в урочищі Щербівка у напрямку до річки ірші й
роз’єднував його із Зайфертовою горою.
Більш детально на сайті "Мій Малин"