Поетеса, майстер вишиванок,
вчитель - Мовчан Любов Василівна.
Мамині рушники
«На щастя. На долю», на довгі роки
Вишивала мама дітям рушники.
Тут калинонька червона, дуб та павичі, -
Оберегом щоб були їм в спільному житті.
Хрестик рівненько стелився без вузлів,
Червоно-чорним переплівся, аж горів.
Хай же легко стежка в’ється у житті
І добро та милосердя буде на мені.
А рушник, як пам'ять, світлий оберіг
Від лихого, злого, щоб усіх беріг.
Вишивала мама дітям рушники
І благала їм у Бога долі на віки.
Моє село
Мій рідний край, родюча нива,
Серед полів, садів – щаслива.
Зростаєш й квітнеш серед сіл
Всім бідам й кризам наперекір.
Минулим, пам’ятю багата,
Зростила досить поколінь.
Живе тут молодь вся завзята,
Що йде вперед до нових змін.
Моє село чудесне, миле і красиве!
Ось вулиця Шевченка, ось Садова.
Ось Комунарів, Космонавтів – просто диво.
З’явилась і Зелена це вже нова.
Горджусь, що є ти серед сіл країни,
Що стежка в тебе трудова.
Що йдеш вперед до щастя України.
Моє село – красива Нива Трудова.
Літо, 1990 р.