Фабриков Леонід Андрійович – в’язень німецького концтабору у роки Великої Вітчизняної війни.
День Перемоги - 9 травня безперечно найбільше, найсвітліше, хоча і зі сльозами на очах, свято. Фабриков Леонід Андрійович дійсно зі сльозами переживає це свято. Там де був наш дідусь – це «фабрика смерті».
- Пам’ятаю перший день війни. Червень 1941 року був дуже теплим. Світило сонце, але обличчя людей були сумними. Жінки плакали … Я це добре запам’ятав, - і у дідуся з’явились на очах сльози.
- Це була велика біда, але ми всі з нею впорались.
Стрімко летять роки. Невпинний плин людського життя змінює покоління, відходять у вічність свідки історичних подій, які для нас – українців - відлунюються вже 65-й рік. У кожній сім’ї в переказах від дідуся і бабусі до внуків передаються спогади про жахливі роки Великої Вітчизняної війни. Згадаймо слова, сказані пророком Мойсеєм більш як три тисячоліття тому: "Тільки бережись... щоб тобі не забути тих справ, котрі бачили очі твої... і повідай про них синам своїм, синам синів твоїх". Пророчі й вічні слова.
А ще Леонід Андрійович якось цікаво сказав, та, мабуть, у нього з глибини душі з гіркотою та сльозами на очах, про хліб:
- Хто у нас не пам’ятає того хліба? Ми дивились на нього особливо. Він для нас найсмачніший над усе. Це важко передати словами, а пережити такий моторошний час і ворогу не бажаю.
Зараз Леонід Андрійович каже своїм внукам:
- Живіть і пам’ятайте пережите нашим поколінням. Живіть, щоб мені не було соромно за вас.
Сегодня для друзей – однополчан,
Для тех., что не дожили до Пробеды,
Наполню вод кой до краёв стакан
И сверху положу кусочок хлеба.