На долю учасника бойових дій у ВВВ Позігуна М.І., який проживав в Ниві Трудовій, випало багато труднощів (так, як і всім його ровесникам). Коли він спілкувався з онуками та правнуками, то часто згадував ті важкі роки, які довелося пережити. На зустрічах з школярами в Нивотрудівській школі розповідав про своє голодне дитинство (вісім років було йому в 1933 році). Згадував обпалену, обкрадену війною юність – сімнадцятирічним пішов на фронт. В шістнадцять років почав заробляти собі гроші на хліб. Закінчив професійно-технічне училище, працював токарем на воєнному заводі: точив снаряди, міни. У повітрі вже пахло війною, фашисти готувалися покорити не тільки Європу.
У 1942 році, як тільки виповнилося йому вісімнадцять років його забрали на війну. За два місяці підготовки став кулеметником, отримав звання. Направлений до Маньчжурії в складі спеціального загону по охороні кордону. Служба була важкою, постійне порушення кордону, перестрілки, бомбардування. На Далекому Сході застала його і війна з Японією. Після закінчення війни кілька років ще служив в армії.
Після повної демобілізації працював на Криворізькому металургійному комбінаті. Нагороджений орденами та медалями, відмічено його і повоєнний ратний труд.
- Кінь виривається з теплих потуг –
Що йому холод, як доля всміхається
Все повертається на правічний круг,
Тільки літа молоді не вертаються.
- Але пошану у людей я заслужив, - казав Микола Іванович.