Спалене спекою листя пісню тужливу співає... Осінь вкривається тюлем срібних перлинок. Все поривається, рушить. Птахи вцілілі і люди вчорашні марно у Вирій шукають дорогу...
Вирвати з серця тугу важко в цю пору, важко. Міцно вона тримає душу тендітну в схроні. Коні у чвал пустились з кручі на оболоню.
Випусти, Серце, Птаха. Тільки не бійся! Нумо!!! Сяде тобі в долоні і заспіває пісню. Ти її слухай, Мила, то твоя доля, доля...
©2004-2010 Ingvar Olaffson