Артурові Сіренку з вдячністю за ідею цього твору.
----------------------------------------------
Грудень. Позамітало всі стежки, балки яруги. Над світом сірі сіті хмар. І не пробитись сонцю. І місто у облозі хижій. Учора виповнилось тридцять п’ять мені в сороковини смерті друга. Він найріднішим був для мене той дивний чоловік, якому досягти вдалося мудрості та віку довгого у час, коли життя не варте шеляга дрібного.
По заповіту саме зараз я відкрив таємну книгу, подарунок з там того світу. Апокриф. «Єванґелія від Марії», написана по-арамейські. Читаю. Дихаю, вдихаю порох перших християн. Справдешніх. Сьогодні їх на площі ринковій спалили б. Разом зі мною, чужинцем на землі, яку зросили кров’ю мої численні предки. Чому чужинцем? Бо повернувся зовсім іншим я зі своїх блукань Балканами, Тосканою та Аквітанією, страченою галами підступними та ласими до грошей.
Учора був єретиком, набравшись маніхейства від богомилів, альбігойців та катарів, які подекуди вціліли в катакомбах. Сьогодні вже не єретик, а навіть більше. Безбожник, то мабуть є щонайм’якішим виразом для мене.
Ото ж читаю Магдалинове письмо, оббреханої жінки Бога, того, який спустився з Неба аби любові нас навчить. І що натомість? Де любов? Де милосердя? Царює страх, невігластво, обман, жадоба влади та грошей. Вдяглися пастирі-вовки в овечі шкури і розпинають світ і заціловують його іудно.
Рядки читаю сповнені любові, кохання всеосяжного, яким так не кохав ніхто ніколи ранє. Сиджу в оточеному місті, дивлюся, споглядаю як в оборонців меншає надії. Радію що між ними більше ладу. Вже не гризуться між собою як собаки зголоднілі. Бо кожен є важливим, кожен на рахунку. Жиди, хто дужий та при ділі, сидять на синагозі, там бійниці на даху пласкім, стіна вбудована в фортечну стіни. Нарід цей знає щось, тому і виживає усьому світу навпаки… У німців хижа дисципліна, ці будуть до останнього триматись, тримаючи сусідів-ляхів в ладу з собою. Ми, русини, також вмиратимемо разом, бо знаєм певно не буде нам пощади від степового віська. Хіба дітей залишать, аби в ясир продати та ще жінок кращіших після зґвалтування.
О, Господи, то як тепер молитися тобі, Ісусе, коли божественність твоя такою людською для мене стала завдяки твоїй Марії? Які слова знайти, щоб спробувати Батька вмовить аби навалу відвернув від Міста, яке несе у імені своїм загадку_згадку_натяк про Сина Іншого, який когось_колись_там_не_послухав?
Що буде, як врятую Місто молитвою своєю? Як зможу я мовчати? Як таємницю хоронити у душі, що прагне так любові? Де заховати те кохання, яке мов молоко у породіллі прибуває щохвилинно?
Куди подіти очі, в який мій Ворог прочитає все і осіявши золотим хрестом та заховавши під сутану знак Іуди мене відправить на курище, яке після Навали запрацює знову на Площі Ринковій навпроти кафедрального собору Архестратига Михаїла???