Ви маєте право мовчати
Тим, що ви скажете – скористаються супроти вас
Обов’язково
Зосередьтесь на цьому предметові
Каже він, обережно тримаючи двома пальцями
Скальпель з полисками холодного світла
Ви чуєте лише мій голос
Вичує… те… вичуєте… вичуєтевичує… тевичу…
Зараз почнемо сеанс виганяння ваших демонів
Господи, що він собі думає…
А як демони це єдине що я ще маю?
Вижени їх і що залишиться?
Порожня шелестка шкаралуща
Ваші повіки важчають… важчають…
Ви хочете спати…
І
Ти так довго вбивав у собі Бога
І от – він нарешті сконав
А натомість з’явилася пустка
Що чорною дірою
Жахливим космічним порохотягом засмоктує
Рештки твого життя
І страх примусив тебе
Шукати нових божеств
Ти й знайшов –
Цього блазня в білому одінні
Цього містагога з крохмальною стерильністю думок
З безтурботністю нікельованого сумління
Безпечний секс, безалкогольне пиво, розчинна кава, силіконова молодість...
(червоніючи від "зеленого" обурення,
зеленіючи від "червоної" розпуки)
НА ЦЕ ПІШЛИ ЛІСИ АМАЗОНІЇ!?
Підійміть мені повіки
І відразу ж насунулись з усіх боків
З найрізноманітнішим сільгоспреманентом
Та де їм подолати це земне тяжіння
То хоч віко підійміть, бо –
ЗАДИХАЮСЬ!!!
ІІ
Озерна гладінь ламається й
Закипає вигинами драконових тіл
Сталево виблискують
Лоскочуть лускою згрубілі підошви ніг
Здирають як теркою мертву шкіру
Шар за шаром
Аж до рожевої чутливості дитячих п’ят
Ностальгування, спогади – різновид хіті
Помісь педофілії, нарцисизму та некрофільства
Маленька кімната обклеєна газетами
Зі стелі звисає жарівка без абажуру
На дзиґлику посеред кімнати проява
Нервово палить цигарку за цигаркою
Кільце диму погойдується
Примарою самогубства
Запускаєш у цю ополонку
Рибину долоні –
Помах хвосту й зашморг
Розсотується сивим прядивом…
Брешеш, знов брешеш
Кому?
Ти ж ніколи не вмів видмухувати дим кільцями
Як зрештою багато чого ще
Як от, наприклад (загинає пальці):
Свистіти, їздити ровером,
Чвиркати крізь зуби, копати м’яча,
Грати на ґітарі, плавати, кохати…
КОХАТИ…
Де, в якій Камасутрі тобі цьому навчитись?
(Нездатність кохати – природжене каліцтво.
Цілковите непорозуміння, що через це
не дають інвалідності. Це наче чийсь
жорстокий експеримент. Наче хтось, хто має за це відповідати,
перш, ніж покласти на тебе штемпель «Перевірено. Годен до вжитку»
відсмикує тобі крильця)
Скільки уявних амфітеатрів залляв я кров’ю
Прекрасних юнаків та юнок
Скількох з них згодував я левам
За те, що вони знехтували
Велич кесаря й надали перевагу
Твоєму мізерному тілу сухотника
Що за скарби сховав Ти
Попід своїм брудним набедреником,
Яку чоловічу снагу?
Зглянься на мої сльози, відкрий мені таємницю
Бо прагну шаленства, з яким вони виціловують
Твої пробиті цвяхами ноги…
МИНУЛОСЬ
І навіть заздрити вже нема кому
Бо твої ж жерці тебе й вивалашали, Любове
Всі ці фальшиві романтики – недорікуваті поети
Всі ці солодкаві лицеміри в запорошених рясах
Чуєш цей тонкий аромат, що його намарно
Намагаються заглушити ладаном?
Так тхне тлінь, так тхне старість
Призабуті незайманки позаминулого сторіччя
З почорнілими, як образи,
Що вони їм поклоняються, обличчями мумій
Складають ікебану з сухих перстів
Аж та раптом розквітне
Вогнецвітом свічки
Оце й є твої вірні служниці, Любове?
Тоді вже краще хастлер
Бо там принаймні все чесно
ІІІ
– А що за цими дверима, лікарю?
– Незреалізовані тобою життя
Ненароджені тобою діти
Ненаписані тобою вірші
Розтринькані тобою гроші,
сІм’я, час, думки…
От ти фрезерувальник
На колишній «поштовій скриньці» –
Зашкарублі, вкриті металевими скабками долоні,
Неохайна огрядна жінка,
Двійко галасливих шмаркачів,
Увечері – телевізор, перед яким
Одразу провалюєшся в сон від утоми,
В неділю – дешева кнайпа (шмурдяк або горілка)
П’яні розмови з друзяками
Голосно лаєте янкі, жидів, чорних, педрил, демократів
Пошепки – уряд та президента
От ти журналіст муніципальної газетки
У якомусь загумінковому містечку
З промовистою назвою (скажімо Комунар)
Нудьгуєш біля комп’ютеру
Малюєш чортенят на аркуші формату А4
Очікуючи коли нарешті
Редактор у якихсь справах піде з офісу
Щоб пірнути в манливий світ порносайтів
От ти хлопчик-побігайчик в одному
З розкішних готелів Абу-Дабі
Завжди улесливо всміхнений
Завжди напоготові: тягнути
Чергову валізу чергового шейха
Чи згинці (дупа вище голови)
Відчиняти дверцята авта
Багатої британської сучки
(це, звичайно, якщо б тебе
не продали бедуїнам
напувати їхні верблюди
та бавити їхнє цуценяче кодло
або не зробили б із тебе євнуха
для гарему того ж таки шейха,
бо, кажуть, євнухи-європейці
дуже цінуються...)
От ви вдвох із коханцем
У бруднім, захаращенім
Порожньою тарою флеті
Десь на околиці Ашгабату
Старанно ховаєтесь
Від його надокучливої дружини
Та від праведного гніву
Батька всіх туркменів
От ти…
ДОСИТЬ ВЖЕ!
IV
За вікном чути дзвіночки
Oh, jingle bells, jingle bells
Jingle all the way
До тебе завітали гості
Тріє царі з дарунками –
Три СТРАШЕННО кумедні мавпочки
Я СЛІПНУ
(перша мавпочка чіпляє на носа чорні непрозорі окуляри)
Я ГЛУХНУ
(друга мавпочка вставляє у вуха слухавки від плеєру)
Я НІМІЮ
(третя мавпочка бере велику шевську голку й вправно зашиває мені рота)
-/-/-/-/-/-/-/-
КОЛИ Я СКАЖУ «ТРИ» ВИ ПРОКИНЕТЕСЬ І ПОЧУВАТИМЕТЕСЬ ДОБРЕ
Але ВІН вже нічого не чує