Пожовклого листя на стежку печалі ранок навіяв...
Вії тримають сльозу чи краплину туману.
Мане твій слід у траві не побитій морозом.
Розумом все розумію,та серцю не скажеш - "Замовкни!"...
---
Вічність за рогом бавиться вітром.Білкою в листі сухім шарудить
Сумно і тепло во`дночас на серці. Смак твоїх вуст відчуваю та дотик волосся...
---
Лови нові почалися на вигонах світу. Хтось - за лаштунками, хтось у партері.
Хтось в колі рампи неначе в прицілі. Всі тут при ділі, лиш ми поза грою...
Божа комедія все ще триває...
---
Гра безкінечна: сонячний зайчик тінями грає на жовто-гарячій фіранці.
Вранці так хороше,видиво вабить...Знов у просоння глибоке пірнаю дельфіном грайливим.
Злива проміння з межі між світами мене доганяє...
Очі відкрию,побачу портрет твій воскреслий в повітрі.
Хороше, мила, любо.
©2004 Ingvar Olaffson