Повні по вінця чари, повні тобою сни… Київ – німа почвара – спатиме до весни… Липне до ніг багнюка - не перейти зими. Просто візьми на руки. Просто собі візьми - дивну, смішну, грайливу… Тихо цілуй в чоло… Хай до весни забуду все, що тоді було… Білі високі гори. Відблиск чужих вікон… Горечко моє, горе, мій нереальний клон…
…В чорне глибоке море падаю в дивних снах… Будь мені – наче човен, відговори мій страх... Тільки слова, як сливи, сипляться за поріг… Дай тобі, Боже, сили, мій віртуальний гріх…
15.08.2007