Березень. Великі сніги лютого почали перетворюватися в струмочки, потічки, струмки та потоки, що потекли вулицями, ярками, яругами та проваллями до Росі. Ми з Танею, моєю сусідкою та подругою, рушаємо в довгу подорож до моєї прабаби Лукери. Дорога довга, бо ми - малі. Їй вже шість з половиною, а мені в грудні виповнилося лише п’ять. Часами Таня намагається грати ролю старшої подруги, що домінує. Але це їй погано вдається, позаяк хлопчина я не в тім’я битий, до того ж вищий за неї зростом. Дуже швидко між нами встановлюється паритет і ми як справжні друзі чавкаємо валяночками з галошами по снігу вздовж струмка. Ідемо ми неквапно, час від часу поправляючи русло та пускаючи струмочком трісочки або надломлені сухі гілочки вишень, які двома рядовицями вишикувалися вздовж вулиці. Ген там на горі видно хату баби Лукери, але ми ще не скоро до неї дійдемо.
Ця подорож особлива. Саме зараз на тлі сірого в своїй неосяжності неба під акомпанемент жебоніння струмка я вперше відчуваю особливе почуття до цієї дівчинки з миловидним завжди засмаглим обличчям, обрамленим циганськими кучериками, на якому виділяються великі карі очі під густими віями. Вони завжди усміхнені, навіть коли Таня вдає, що їй сумно. ЦЕ ПОЧУТТЯ – НОВЕ. Зовсім не схоже на почуття до мами, кота Тигрика, собаки Усіка, дерев та квітів, яких я люблю, яким я про це щодня кажу: «я_вас_люблю!». Ця несподівана хвиля ніжності охопила мене зненацька. Не знаю чому саме зараз мені раптово стало приємно відчувати її руку… Чому так сталося? Ми майже щодня ходимо з Танею, взявшись за руки. Це йде ще з тих часів, коли вона була справді старшою, більшою за мене і саме її рука допомагала мені краще триматися на ногах… А зараз все змінилося. З’явилася таємниця, про яку Таня так ніколи і не довідається. Я навіть не скажу їй про це пізніше, коли між нами , підлітками, трапилася подія куди значніша…
Одного разу ми з Танею поверталися зі школи. Вона була першою красунею в своєму класі. Хлопчаки-однокласники тічкою вилися довкруг її. Шкільний хуліган Кепка час від часу розгонив тих своїх суперників, вдаючи , що він має на Таню якісь особливі права. А я був перманентно закоханий одразу в двох дівчаток зі свого класу. Так ми і жили. Дружбі нашій це не заважало. Жодної мови про особливі стосунки у нас навіть і не виникало.
Але знову був березень, були сніги та вже війнуло теплом. Ми жартували, дуріли, натирали одне одного снігом. Суто моторне збудження увімкнуло хвилю взаємної симпатії, яка повалила нас в м’який вже підталий сніг. Ми почали цілуватися. Вона дозволила торкнутися вже досить гарних дівочих грудей. Господи! Які то були поцілунки!!!
Закінчилося все дуже банально. «Як ти комусь розкажеш я тебе вб’ю!» - загрозливо мовила вона, пустивши бісики з-під вій. «Тьотю Таню, як же я таке комусь та розповім! Ви ж моя тітка. Та це я осоромлю себе поцілунками з тіткою?» Ми голосно засміялися на мій жарт. Річ у тім, що Танін батько та мій дід були братами в перших. Таня приходилася моїй мамі сестрою в других. Ото ж я був її троюрідним племінником.
Так сталося, що ця дівчинка, сама того не знаючи, стала тієї, хто розбудив в мені ерос, який супроводжує мене з п’ятилітнього віку. Вона ж стала першою дівчиною з якою я по-справжньому цілувався. З тих далеких часів мої закоханості перетікали від однієї дівчинки-дівчини-жінки до іншої. Були поцілунки, були любощі, були «так ніхто не кохав!». Багато чого стерлося з пам‘яті. Але незабутнім є та подорож до баби Лукери. Ті перші почуття закоханості. Не зникає смак її поцілунків. Не забувається стукіт її серця під тугими ще нецілованими дівочими персами… Чи пам’ятає вона це? Упевнений що ні…
Дякую тобі, Таню!
ІНШІ ТВОРИ ЦИКЛУ:
15 http://www.proza.ru/2010/12/09/1406
25 http://www.proza.ru/2010/12/14/34
35 http://www.proza.ru/2010/12/16/837
45 http://www.proza.ru/2010/12/18/1023
55 http://www.proza.ru/2010/12/20/1511
65 http://www.proza.ru/2010/12/21/1072
75 http://www.proza.ru/2010/12/22/760
85 http://www.proza.ru/2010/12/28/812
95 http://www.proza.ru/2010/12/29/739
105 http://www.proza.ru/2010/12/30/1104