Вона схожа на матір, матір своїх ровесниць. Вона продовжує шкандибати, переступати через свої весни в місті, яке об’ївшись дурзіллям, перестало спати… Як врешті й вона вже давно не спить з чоловіком… З віком вмирає Химера Кохання, «очі-дівочі-зітхання-прохання». Вітер змітає з німих тротуарів мотлох вчорашніх газет...
That is impossible*, c’est impossible**…, стрінувшись поглядом з мачо, вона промовляє… Віри немає, бо щастя немає… Наче талантів разом з таланом море було … Де воно зараз?
Хвора вар’ятко, ти - мати абсурду, кара-і-кара із марень і міфів… Сурдопереклад… Таємная втіха…Стріха намокла від сліз і вже дах протікає… Каятись марно, бо гріх – ілюзорний! Час зупинитись, покликать дівчатко. Он вона – поряд, де мама і татко зорять в травичці своє котинятко… Он вона – поряд, вар’ятко, спинись! Марно…не чує…вона виглядає… Коворот***…поле…нікого немає…
.....................
* це - неможливо (англ.)
** це - неможливо (фр.)
*** коворот - ворота на в'їзді до села