Ось і все: прибіг захеканий до фінішу серпень. Нарешті відпочине від літа, від натовпів розпечених тіл наше тихе приморське місто. І в другій декаді вересня ми повернемося, щоби вкотре вдихнути у нього життя.
Сидітимемо на відкритих верандах кав'ярень, смакуючи кьянті нового врожаю. Запах еспрессо лоскотатиме ніздрі. Розмови неквапно точитимуться довкола краси та сенсу в цьому найпрекраснішому з усіх божевільних світів.
Я дивитимусь на твої точені з живого мармуру руки, подумки цілуватиму кожен їх пальчик. Запірнатиму в твої очі, вловивши мить, коли метелики вій пурхнуть вгору, розкриваючи твій погляд Небу. Я розчинятимуся в своєму коханні, почуваючись п'ятнадцятилітнім хлоп'ям...
Місто годуватиме нас неймовірно смачним і духмяним хлібом, мацареллою та червоним вином. А ще воно даруватиме нам спокій та час насолодитися таїною любові, яка карбована в брук, стіни, черепичні дахи та розлита в садах та скверах. Воно дивитиметься на нас очима молодих скутеристів, підстаркуватих кремезних рибалок та дебелих власниць піццерій...
Місто нам скаже: "Живіть довго, кохайтеся, любі, насолоджуйтесь миром та спокоєм"...