Густа, жовто-гаряча лягла гуаш на рисовий папір. Пір’їна срібна зряче упала на долоню…Вір-не-вір в прикмети, сни напівпророчі – світи переплелися – тамагочі пищать зі щілин: “дайте нам води”. Вони благають, просять, але насправді їм кров потрібна наша і душа…
Хтось за лаштунками занурив пензлик в філіжанку чорну. Пером невидимим він намалює ієрогліф "Знак Біди". Світ запалає. Жовтим і гарячим пломінням вкриються сади i Місто впустить в серце осінь. Я сподіваюсь не останню...